Врятований :: Чигиринська Ольга
Страница: 32 из 32 | |||
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||
КАТЕГОРИИ КНИГПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ О КНИГАХМихаил (19.04.2017 - 06:11:11) Антихрист666 (18.04.2017 - 21:05:58) Ладно, теперь поспешили вы... (18.04.2017 - 20:50:34) Роман (18.04.2017 - 18:12:26) АНДРЕЙ (18.04.2017 - 16:42:55) СЛУЧАЙНОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕМадам, уже падают листья - Александр Вертинский 30.08.10 - 01:23 Хотите чтобы ваше произведение или ваш любимый стишок появились здесь? добавьте его! |
Саґара згадав, як вигрібав з водозбору рештки людей, що зварилися живцем — і промовив: — Здається, сестро, я робив більш чисту роботу, ніж ви. Пробачте мені, що я перетворив вашу кулю на петарду. Сестра кивнула, приймаючи вибачення. Потім сказала: — Я вам заздрю. Дивіться, він засинає. Дійсно, малий, обхвативши руками голову центуріона, куняв, приспаний розміреною ходою брата. — Так, — брат Сео спустив дитину з плеча і поніс на руках. — До побачення, сестро. — До побачення, — жінка майнула рукою. * * * Відлітали вночі, без урочистих прощань та проводів. Тут була робота, і вони робили її доти, поки не з’явилися ті, хто робитиме її краще. Саґара та Сео запросили на прощальну чарку саке лише пана Іто, сестер-інквізиторок та капітана Твіддл. — Нехай вам щастить, — сказав мер. — Це вам нехай щастить, — побажав Саґара. — Ви заслужили хоч трохи щастя. — Ні, - серйозно сказав старий. — Ми його заслужили не більше, ніж тих мук, що ми їх пережили. Щастя не можна заслужити, але останнім часом я відчуваю, що здатність бути щасливим повернулася до мене. І знаєте, через кого? Через вас, командере. Коли ви сказали мені ті слова… Пам’ятаєте — якщо ми здамося, це значить, що Ріва перемогли остаточно? Спершу я подумав — яка нісенітниця. Вони ж таки перемогли. Вони вбили стільки нас, скільки спромоглися — хіба ж це не перемога? А потім… я побачив, яке в вас було обличчя, коли ви вийняли цього хлопчика з підземелля… І зрозумів — ні. Поки хтось із нас живе так, наче в нього є майбутнє — вони не виграли. Не позбавили нас майбуття. — Так, — погодився Саґара. …Перед самим стартом він знайшов Діка в дорміторії — брати після об’явлення хвилинної готовності, пристьобувалися до койок. — Я хочу взяти його в рубку, — сказав священик. — Дік, підеш зі мною? Малий кивнув, дав розстебнути на собі ремінці — і пішов з Саґарою об руку. — Це лише один раз, — сказав малому Саґара. — Більше я тебе не братиму в рубку. Але ти маєш подивитися на свою рідну планету. Вакатта? — Вакатта йо, — серйозно відповів хлопчик. Мінато не вдалося побачити, бо острів був затягнутий густими хмарами. — А де небо? — спитав Дік, коли вони вийшли з атмосфери. — Оце, — навігатор Жакінта показав на стелю-екран, величезну півсферу. — Оце й є справжнє небо, синку. Просто жах бере, яке велике. — Де земля? — спитав хлопчик. — Оце синє, - Саґара показав на окраєць планетної кулі, що займав нижній сектор екрану. — То море, — заперечив хлопчина. — Де земля? І саме тут хмари трохи розступилися… — Ось, — сказав Саґара, показуючи в просвіт. — Оце жовте. — Пісок, — здогадався хлопчик. — Так мало… — Мало, — погодився Саґара. — Але цю землю хтось дуже любить. І навіть якщо ти ніколи сюди не повернешся… Вона все одно буде з тобою. Розумієш? — Так, — сказав хлопчик. — Вакатта йо. |
ИНТЕРЕСНОЕ О ЛИТЕРАТУРЕ
ТОП 20 КНИГ
ТОП 20 АВТОРОВ
| ||||||||||||
|