Острив злочинцив :: Ненацький Збігнєв
Страница: 4 из 94 | |||
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||
КАТЕГОРИИ КНИГПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ О КНИГАХМихаил (19.04.2017 - 06:11:11) Антихрист666 (18.04.2017 - 21:05:58) Ладно, теперь поспешили вы... (18.04.2017 - 20:50:34) Роман (18.04.2017 - 18:12:26) АНДРЕЙ (18.04.2017 - 16:42:55) СЛУЧАЙНОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕя,всего лишь мотылёк маленький и не красивый 05.09.10 - 10:15 Хотите чтобы ваше произведение или ваш любимый стишок появились здесь? добавьте его! |
Коли я зупинився на перехресті перед червоним світлом, одразу ж якийсь перехожий зазирнув до мене крізь целулоїдне віконце й глузливо спитав: «Пане, де продають такі паротяги?» Навіть міліціонер-регулювальник, побачивши мій ридван, так здивувався, що аж руки опустив, і це одразу ж збило з пантелику водіїв усіх машин на перехресті.
Через місто я їхав поволі, сподіваючись перевірити швидкість машини на шосе. На околиці я під'їхав до бензоколонки. В черзі стояли вже три приватні машини — жовтий «вартбург», зелена «сімка» та «Москвич». Не встиг я під'їхати до колонки, як з цих машин повискакували водії і оточили мій ридван. — Ох і налякали ж ви нас! — вигукнув огрядний власник «вартбурга», жартома схопившись за серце. — Я гадав, що то летить гелікоптер, в якого одірвався пропелер. — Та ні, — похитав головою власник «сімки», — воно ж схоже на підводного човна. — Чи на залізничну дрезину, — додав водій «Москвича». А працівник бензоколонки у засмальцьованому комбінезоні, підійшовши до мене, глузливо спитав: — Пробачте, а чим ви будете заправляти свій танк? Нафтою? Вугіллям? Саліциловим спиртом чи самогоном? А може, вашій машині надає руху балон? То ми водню не продаємо. Не кажучи й слова, я вийшов з машини і подався до каси сплатити за тридцять літрів бензину. Сказати щиро, то коли я відійшов од віконця і глянув на чергу машин біля бензоколонки, мені аж дух перехопило. Допіру тут, серед автомобілів, що виблискували лаком, машина дядька Громилла вразила мене своїм жахливим виглядом. То була потвора, а не автомобіль, страхіття, покруч відрази й гидоти. Човен на чотирьох колесах стовбичив серед новеньких, обтічної форми, блискучих машин і дивився на мене лупатими очима фар. Здавалося, що то причаївся величезний бридкий хробак, націлившись когось ізжерти. На мить мені захотілося кинути машину и потай утекти звідси, лишивши її напризволяще. Та я зборов відразу. Врешті, «хробак» дуже пристойно віз мене містом, може і далі він поводитиметься так само? Огрядний власник «вартбурга» вже заправив пальним свою машину. — Пане, — звернувся він до мене, від'їжджаючи, — ви, певне, до музею ведете це бидло? Я нічого не відповів. Власник «Москвича» спитав мене ввічливо, але голос його звучав глузливо: — Чи можна цією машиною ще й орати? Знову я не обізвався. Нарешті вони дали мені спокій. Машини одна по одній від'їздили від бензоколонки, і, коли місце для мене звільнилося, я під'їхав до гумового шланга. Працівник у комбінезоні, довідавшись од мене, де отвір бака, налив тридцять літрів бензину. Коли я закручував покришку отвору, він конфіденційно шепнув мені: — Пане, зізнайтеся, що воно за машина? — Родинна реліквія. Коли я рушив, він крикнув навздогін: — Мабуть, у вашій родині не всі були сповна розуму. Я хотів уже спинити машину й вилаяти його, та передумав. Мій ридван був такий чудернацький, що це могло виправдати найущипливіші кпини… Шосе було широке, рівне й зовсім безлюдне. Жодної машини аж до темної стіни лісу, що виднівся десь на обрії. Ридван дядька Громилла йшов чудово, вже за п ятна-дцять секунд спідометр показував шістдесят кілометрів, потім стрілка підскочила до вісімдесяти. Коли вона показала дев'яносто, я ввімкнув четверту швидкість. Стрілка спідометра й далі посувалася праворуч — сто, сто десять, сто двадцять, навіть сто сорок кілометрів. Здавалося неймовірним, що машина мчить з такою швидкістю, адже це зовсім не відчувалося. Вона мала відносно вузький і довгий кузов, проте широко поставлені колеса, і через те мчала, ніби спортивна машина. Невдовзі я наздогнав «Москвича», якого бачив біля бензоколонки. Його власник вгледів мене в люстерко й додав газу. Він їхав посередині шосе і не збирався давати мені дорогу. Мабуть, йому здавалося неймовірним, що я здатний його випередити. Я тричі просигналив, поки він звернув трохи праворуч. Коли я промчав повз «Москвича» із швидкістю сто сорок кілометрів на годину, водій навіть не здумав гнатися за мною. |
ИНТЕРЕСНОЕ О ЛИТЕРАТУРЕ
ТОП 20 КНИГ
ТОП 20 АВТОРОВ
| ||||||||||||
|