Балада для Кривой Варги :: Соколян Марина
Страница: 4 из 43 | |||
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||
КАТЕГОРИИ КНИГПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ О КНИГАХМихаил (19.04.2017 - 06:11:11) Антихрист666 (18.04.2017 - 21:05:58) Ладно, теперь поспешили вы... (18.04.2017 - 20:50:34) Роман (18.04.2017 - 18:12:26) АНДРЕЙ (18.04.2017 - 16:42:55) СЛУЧАЙНОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕя,всего лишь мотылёк маленький и не красивый 05.09.10 - 10:15 Хотите чтобы ваше произведение или ваш любимый стишок появились здесь? добавьте его! |
В старости менша дочка заслабла, так слід було забити когута і помастити вночі коло кожної хати, аби болячка не пішла по селу.
Лада вражено глянула на тітку. — Але ж… У вас же є фельдшер. Могли ж до нього звернутись замість, — вона вказала рукою на рештки нещасного когута, — замість оцього… — Збіса користі з того старого п’яниці! А от Крива Варга знається на цих справах. Вона торік вилікувала Мар’яну Постав від виразки, а Грина, нашого поліцая, — від чорної тіпанки… — Що, у такий же спосіб? — Та хто його знає — коли замовляння, а коли зілля чи відвар потрібні… — Так вона що — відьма? — нарешті здогадалась Лада. Тітка спохмурніла. — Лише не кажи такого в селі. Буде зле, коли Варга довідається. — А… Де вона живе, ця Крива Варга? — В неї хата в лісі, за вигоном. Звідси не видно. Ти, я бачу, на шпацир зібралася? Лада розсіяно кивнула. — Дивись не заходь далеко. В смерековому лісі живе Яфенник, може завести в гущину, шукай тебе потім по тих горах… Тітка розвернулась і рушила до стайні, залишивши Ладу розгублено проводжати її очима. Нічого, звичайно, дивного — просто сільські забобони. Але якось тривожно було розуміти, що в це таки справді вірили. Лада вже відвикла від будь-якого прояву віри, тож тітчині історії дещо збили її з пантелику. Втім, потупцювавши трохи коло кривавого "замовляння", Лада вирушила запланованим маршрутом — стрімкою стежиною до узгір’я. Як виявилося, Лада трохи не розрахувала сили — скоро її ноги й легені готові були капітулювати, і лише та сама безтямна упертість, через яку вона щоразу поверталась на сцену, змусила її все ж таки видертись нагору. Зате, подолавши власну неміч, Лада була винагороджена чудовим краєвидом — Ясенів здавався звідси лише пригоршнею червоних та білих намистин на смарагдовому паску, небосхил обіймав гори бузковим присмерком, ховаючи в імлі далекі вершини. Чути було химерний голос сопілки, який вплітався в дзижчання комах і ніжне теленькання далеких дзвіночків. Підстеливши куртку, Лада сіла над урвищем — аби насолоджуватись краєвидом і терпким відчуттям небезпеки. Розглядаючи схили найближчих гір, Лада раптом помітила дивну будову, котра вінчала сусідню вершину. Це була руїна замкових стін і вежі, котра здіймалася над узгір’ям, як розтрощена кам’яна корона. Вершина, на якій стояв замок, була, чи, принаймні, виглядала неприступною — про це свідчили стрімкі скелі, на яких, чимдалі вгору, тим менше було дерев. Цікаво, як же мешканці замку діставались оселі? Може, на зворотній стороні гори є бодай стежина? Ладі пристрасно захотілося побувати в замку, торкнутися старих стін, оглянути всередині. А може, там і досі хтось живе? Їй пригадалася одна з балад, яку колись давно виконувала її мати. Стоїть руїна непривітна, Мов ікла, небо протина… Колись у вежі непохитній Тут жив лихий чаклун-самітник, Він нелюд був. А втім, хто знa… У цієї вежі — достатньо старовинної і романтичної на вигляд — теж мусить бути легенда. І не менш похмура. Особливо ж у краї, де навіть застуду лікують кривавими жертвами… Почувши позаду себе звук кроків, Лада заледве не підскочила. Це, звісно, був ніякий не чаклун з балади, але привабливий молодий горянин. Навіть занадто привабливий, подумала Лада. Чорнявий, стрімкий як птах, з усмішкою юного безжурного бога. В руках у нього була сопілка, певно, саме та, голос якої щойно чувся з вигону. Молодий чоловік, схоже, і сам не сподівався зустріти тут когось. А надто — незнайомку, вбрану по-міському, з короткою хлопчачою зачіскою та наполоханими очима. — Пробач, я не хотів тебе налякати, — мовив він, допитливо, але приязно оглядаючи Ладу, — Ти — небога Кори? Моє ймення Богар. Лада кивнула, насилу відводячи погляд від його гарного рухливого обличчя. |
ИНТЕРЕСНОЕ О ЛИТЕРАТУРЕ
ТОП 20 КНИГ
ТОП 20 АВТОРОВ
| ||||||||||||
|