Бесплатная библиотека, читать онлайн, скачать книги txt

БОЛЬШАЯ БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА

МЕЧТА ЛЮБОГО КНИГОЛЮБА

Четверг, 28 марта, 22:17

Авторизация    Регистрация
Дамы и господа! Электронные книги в библиотеке бесплатны. Вы можете их читать онлайн или же бесплатно скачать в любом из выбранных форматов: txt, jar и zip. Обратите внимание, что качественные электронные и бумажные книги можно приобрести в специализированных электронных библиотеках и книжных магазинах (Litres, Read.ru и т.д.).

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ О КНИГАХ

Михаил (19.04.2017 - 06:11:11)
книге:  Петля и камень на зелёной траве

Потрясающая книга. Не понравится только нацистам.

Антихрист666 (18.04.2017 - 21:05:58)
книге:  Дом чудовищ (Подвал)

Классное чтиво!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Ладно, теперь поспешили вы... (18.04.2017 - 20:50:34)
книге:  Физики шутят

"Не для сайта!" – это не имя. Я пытался завершить нашу затянувшуюся неудачную переписку, оставшуюся за окном сайта, а вы вын... >>

Роман (18.04.2017 - 18:12:26)
книге:  Если хочешь быть богатым и счастливым не ходи в школу?

Прочитал все его книги! Великий человек, кардинально изменил мою жизнь.

АНДРЕЙ (18.04.2017 - 16:42:55)
книге:  Технология власти

ПОЛЕЗНАЯ КНИГА. Жаль, что мало в России тех, кто прочитал...

Читать все отзывы о книгах

Обои для рабочего стола

СЛУЧАЙНОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕ

В ПАМЯТЬ О ТЕБЕ
Не хмурься. Я только коснусь твоих плеч,
Поправлю неровную прядь,
Дотронусь до уст твоих пламенем свеч,
Оставлю свою печать.

Ты скоро покинешь навеки мой дом,
Исчезнешь в бурливой толпе.
Но дождь, что струится за тёмным окном,
Всегда будет петь о тебе.... >>

29.06.10 - 12:55
Нина

Читать онлайн произведения


Хотите чтобы ваше произведение или ваш любимый стишок появились здесь? добавьте его!

Поделись ссылкой

Голодна весна   ::   Кирій Іван Іванович

Страница: 100 из 100
 
Та дарма, обійдемося. За портрет же вам з матір'ю ще раз спасибі. Це дорогий подарунок, ми берегтимемо його.

В голосі вчителя бринів тихий смуток, прихована тривога.

Я не посмів запитати, чому вони з Сімою Іванівною збираються виїхати з нашого села і чому в нього такий невеселий настрій. Було незручно. Тільки через багато літ, уже дорослим, дізнався: Павла Івановича звільнили тоді з роботи за те, що посперечався з міліцією, заступаючись за нас з матір'ю біля гамазею. Звільнили, не дозволивши працювати навіть у нашому районі, і тому він з дружиною був змушений виїхати в сусідню область і шукати роботи самостійно.

А могло бути й гірше.

…Попрощався я, але йти зі школи, від Павла Івановича мені не хотілося. Щось невідоме тримало мене невидимою рукою, я переступав перед учителем з однієї босої ноги на другу, не зводив з нього очей і відчував щем у грудях. Мабуть, то був жаль.

Павло Іванович теж дивився на мене з сумом в очах, потім поклав руку на моє плече й мовив тихо:

– Ну, йди додому. Передай вітання матері і батькові передаси, як приїдете до нього. А я замкну школу, бо десь наша Софія Луківна забарилася.

І я покірно пішов. Задоволений тим, що так вдало зустрівся з Павлом Івановичем, віддав йому портрет Тараса Григоровича, і водночас засмучений розлукою з ним, зі школою.

Не шкодував я лише за тим, що не бачитиму більше в своєму класі портрета товариша Сталіна, не зустрічатимуся з поглядом його гострих, колючих очей, від якого мене завжди морозило.

А дощ надворі не переставав. Над голодним передвечірнім селом плили й плили сірі сувої хмар і сіяли, й сіяли на нього дрібні, холодні краплі.

…Увечері до нас приходили попрощатися тітка Дунька і Параска. Плакали, бажали нам доброї дороги.

Спали ми останню ніч у своїй хаті неспокійно. Мати кілька разів прокидалася, виходила надвір дивитися на небо, чи не перестає дощ. Я щоразу чекав її і, коли вона поверталася, питав: «Іде?» – «Іде», – відказувала й сумовито зітхала.

А на світанку, увійшовши до хати, гукнула мені:

– Уставай, синку, будемо йти. Дощ немовби перестав. Чи надовго?

З хати ми вийшли, як надворі почало сіріти. Босі, з ціпками в руках і торбами за плечима. Дощ таки справді уже не йшов, але ще капало зі стріх, з дерев, по небу повагом плили розірвані хмари. Грязь під ногами була рідкою й холодною, і я одразу змерз, почав тремтіти.

Пішли стежкою через людські городи, мимо кладовища, щоб швидше вихопитися на дорогу.

Як вийшли за околицю, мати повернулася обличчям до села, тричі перехрестилася, тричі поклонилася й мовила журно:

– Прощай, домівко. Коли-то вернемося до тебе…

Прощався з селом і я, відчувши у серці щем. Адже покидав його вперше в своєму житті.

До Маріуполя ми добиралися більше тижня. У Харкові в черзі за квитками в матері вкрали гроші, й далі ми їхали від станції до станції без квитків і голодні, бо ту макуху, що взяли з собою в дорогу, давно з'їли. На станціях, де нас висаджували за проїзд «зайцями», я просив добавки в чергах за хлібом, просто заходив у пристанційні хати й стояв мовчки біля порога з простягнутою рукою, чекаючи, поки господарі щось дадуть. Одні давали, хто скибку хліба, хто варену картоплину чи буряк. А інші казали: «Бог дасть, самі голодуємо».

Кілька разів на мені рвали і так драні штани собаки, і я з плачем повертався до матері, яка чекала мене на вокзалі.

Коли нам не вдавалося упросити кондуктора проїхати до чергової станції у пасажирському поїзді, ми ризикували їхати товарняком, на відкритій платформі, хоч за те забирали в міліцію й вимагали платити штраф.

…А по приїзді в Маріуполь я відразу ж захворів сипним тифом.

Моє суворе дитинство продовжувалося.

Грудень 1988 – лютий 1989 рр.

Ірпінь – Київ

199100


В тексте попалась красивая цитата? Добавьте её в коллекцию цитат!
ИнферноДэн Браун199 руб.
Волк с Уолл-стритДжордан Белфорт119,90 руб.
На пятьдесят оттенков темнееЭ. Л. Джеймс149,90 руб.
Дневник свекровиМария Метлицкая79,99 руб.


copyright © Бесплатная библиотека,    контакты: [email protected]