Голодна весна :: Кирій Іван Іванович
Страница: 100 из 100 | |||
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||
КАТЕГОРИИ КНИГПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ О КНИГАХМихаил (19.04.2017 - 06:11:11) Антихрист666 (18.04.2017 - 21:05:58) Ладно, теперь поспешили вы... (18.04.2017 - 20:50:34) Роман (18.04.2017 - 18:12:26) АНДРЕЙ (18.04.2017 - 16:42:55) СЛУЧАЙНОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕВ ПАМЯТЬ О ТЕБЕ 29.06.10 - 12:55 Хотите чтобы ваше произведение или ваш любимый стишок появились здесь? добавьте его! |
Та дарма, обійдемося. За портрет же вам з матір'ю ще раз спасибі. Це дорогий подарунок, ми берегтимемо його.
В голосі вчителя бринів тихий смуток, прихована тривога. Я не посмів запитати, чому вони з Сімою Іванівною збираються виїхати з нашого села і чому в нього такий невеселий настрій. Було незручно. Тільки через багато літ, уже дорослим, дізнався: Павла Івановича звільнили тоді з роботи за те, що посперечався з міліцією, заступаючись за нас з матір'ю біля гамазею. Звільнили, не дозволивши працювати навіть у нашому районі, і тому він з дружиною був змушений виїхати в сусідню область і шукати роботи самостійно. А могло бути й гірше. …Попрощався я, але йти зі школи, від Павла Івановича мені не хотілося. Щось невідоме тримало мене невидимою рукою, я переступав перед учителем з однієї босої ноги на другу, не зводив з нього очей і відчував щем у грудях. Мабуть, то був жаль. Павло Іванович теж дивився на мене з сумом в очах, потім поклав руку на моє плече й мовив тихо: – Ну, йди додому. Передай вітання матері і батькові передаси, як приїдете до нього. А я замкну школу, бо десь наша Софія Луківна забарилася. І я покірно пішов. Задоволений тим, що так вдало зустрівся з Павлом Івановичем, віддав йому портрет Тараса Григоровича, і водночас засмучений розлукою з ним, зі школою. Не шкодував я лише за тим, що не бачитиму більше в своєму класі портрета товариша Сталіна, не зустрічатимуся з поглядом його гострих, колючих очей, від якого мене завжди морозило. А дощ надворі не переставав. Над голодним передвечірнім селом плили й плили сірі сувої хмар і сіяли, й сіяли на нього дрібні, холодні краплі. …Увечері до нас приходили попрощатися тітка Дунька і Параска. Плакали, бажали нам доброї дороги. Спали ми останню ніч у своїй хаті неспокійно. Мати кілька разів прокидалася, виходила надвір дивитися на небо, чи не перестає дощ. Я щоразу чекав її і, коли вона поверталася, питав: «Іде?» – «Іде», – відказувала й сумовито зітхала. А на світанку, увійшовши до хати, гукнула мені: – Уставай, синку, будемо йти. Дощ немовби перестав. Чи надовго? З хати ми вийшли, як надворі почало сіріти. Босі, з ціпками в руках і торбами за плечима. Дощ таки справді уже не йшов, але ще капало зі стріх, з дерев, по небу повагом плили розірвані хмари. Грязь під ногами була рідкою й холодною, і я одразу змерз, почав тремтіти. Пішли стежкою через людські городи, мимо кладовища, щоб швидше вихопитися на дорогу. Як вийшли за околицю, мати повернулася обличчям до села, тричі перехрестилася, тричі поклонилася й мовила журно: – Прощай, домівко. Коли-то вернемося до тебе… Прощався з селом і я, відчувши у серці щем. Адже покидав його вперше в своєму житті. До Маріуполя ми добиралися більше тижня. У Харкові в черзі за квитками в матері вкрали гроші, й далі ми їхали від станції до станції без квитків і голодні, бо ту макуху, що взяли з собою в дорогу, давно з'їли. На станціях, де нас висаджували за проїзд «зайцями», я просив добавки в чергах за хлібом, просто заходив у пристанційні хати й стояв мовчки біля порога з простягнутою рукою, чекаючи, поки господарі щось дадуть. Одні давали, хто скибку хліба, хто варену картоплину чи буряк. А інші казали: «Бог дасть, самі голодуємо». Кілька разів на мені рвали і так драні штани собаки, і я з плачем повертався до матері, яка чекала мене на вокзалі. Коли нам не вдавалося упросити кондуктора проїхати до чергової станції у пасажирському поїзді, ми ризикували їхати товарняком, на відкритій платформі, хоч за те забирали в міліцію й вимагали платити штраф. …А по приїзді в Маріуполь я відразу ж захворів сипним тифом. Моє суворе дитинство продовжувалося. Грудень 1988 – лютий 1989 рр. Ірпінь – Київ |
ИНТЕРЕСНОЕ О ЛИТЕРАТУРЕ
ТОП 20 КНИГ
ТОП 20 АВТОРОВ
| ||||||||||||
|