Котигорошко :: Кожелянко Василь
Страница: 74 из 75 | |||
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||
КАТЕГОРИИ КНИГПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ О КНИГАХМихаил (19.04.2017 - 06:11:11) Антихрист666 (18.04.2017 - 21:05:58) Ладно, теперь поспешили вы... (18.04.2017 - 20:50:34) Роман (18.04.2017 - 18:12:26) АНДРЕЙ (18.04.2017 - 16:42:55) СЛУЧАЙНОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕРимма Казакова 05.09.10 - 09:08 Хотите чтобы ваше произведение или ваш любимый стишок появились здесь? добавьте его! |
— Ордени-медалі не поміщаються, — пояснив Котигорошко, — навіть якби ними обшпилити весь одяг з картузом і черевиками включно, то все одно це буде лише незначна частка моїх нагород. — А ми облаштуємо стенди, — знайшовся ареопаг, — багато стендів з вашими орденами-медалями розмістимо на трибуні Монумента Незалежности, а на їх тлі — ви! Хрещатиком пройдуть, карбуючи крок, елітні підрозділи армії і ТАДЕПО, а затим на майдані збереться вдягнений нарід український, не весь, звичайно, а кращі його представники, ви виголошуєте перед збираницею коротку, але полум'яну промову, обрані слухають, а потім розходяться Україною, доносячи до народу благу вість… — Що?! — закричав Котигорошко, як у кращі роки. — Що ти мелеш, словоблуде фальшивий?! Яку благу вість? Я що — Телесій Новоявлений? Котигорошко нарешті збагнув, що цей підлий ареопаг уже має його за вередливого здитинілого маразматика і забавляє пустими забавками, аби не наробив дурниць. Владу, реальну владу, ховають від нього, як сірники від нерозумного дитинчати, та, очевидно, він їм ще потрібен, якщо не відправили ще його маршрутом історичного президента Трипільського. Потрібен як — хай слабкий, але — запобіжник від скаженої міжусобної гризні. — Та ви! Та ви!.. — кричав Котигорошко, але несподівано зів'яв, зіщулився і тихо промовив: — А може, ви мене на пенсію відпустите, га, хлопці? — Не губи, батьку! — залементував ареопаг. Це не ареопаг, це — кліка, здогадався Котигорошко, а вголос сказав: — Панове достойники, я вже немолодий, сили вже не ті, час уже би й про відпочинок подумати. А ви виберіть з-поміж себе собі ватажка, я з охотою передам йому усі державні клейноди, титули і решта. Про владу доречно наразі говорити, але владу я теж передам. Кліка насторожено переглянулася поміж собою і ще раз залементувала: — Не губи, батьку! Без Тебе все пропаде! Без Тебе України не буде! Справді, подумав Котигорошко, без мене все пропаде, але лише для неї, для цієї жадібної, хижої, жорстокої кліки. Перегризуться же ж! — Йдіть до дідька! — махнув головою Котигорошко. — Йдіть геть, я відпускаю вас. Не буде ні війни, ні параду, ні мітингу. Йдіть, йдіть. Усе залишається так, як є! Проте все так, як є, не залишилося. В Україні почалися бунти. Поки подекуди спалахували то податкові (проти високих податків), то алкогольні (проти підвищення цін на спиртне), то грошові (проти конфіскаційної грошової реформи) заворушення, Котигорошко на них особливої уваги не звертав. Просто поліція і внутрішні війська, підпорядковані ТАДЕПО, без особливих зусиль розпорошували ворохобників. Були вбиті і покалічені, але як без цього? Народ терпів. Тим більше, що усі ці силові акції чинились іменем генерал-президента богорівного Котигорошка (Героя, Батька, Рятівника і решта). Але коли почались хлібні бунти (з голоду), Котигорошкови це дуже не сподобалося, проте він уже нічого не міг вдіяти. Він довго думав над своєю долею і однієї очі додумався до того, як йому вийти з цієї халепи. Все дуже просто: треба очолити черговий народний бунт, знести кліку і встановити в Україні більш-менш справедливий людяний режим. На чолі… Гм. Ти ж збирався на пенсію, старий. А, там видно буде. Головне — здолати кліку. Котигорошко чекав чергового бунту. Такого невеликого, але дуже галасливого. Сталось. Бунтівники окупували центр Києва і вимагали роботи і хліба. Більше нічого. Пора, вирішив Котигорошко. Він одягнув свій старенький бойовий камуфляж, машинально причепив кобуру з автоматичним пістолетом і, провівши хитромудру операцію із введення в оману персональної охорони, пробрався зі своєї резиденції на вулицю. Без перешкод пройшов численні кордони поліції і внутрішніх військ на вулиці Банковій (його не впізнавали, бачили, що йде собі якийсь літній генерал, хай іде) і почав спускатися по Інститутській вниз до Хрещатика. |
ИНТЕРЕСНОЕ О ЛИТЕРАТУРЕ
ТОП 20 КНИГ
ТОП 20 АВТОРОВ
| ||||||||||||
|