Арнольд, людина-крокодил.
Феофан, людина-сітка.
Борис, людина-пташеня.
Сабур, людина-скамійка.
Кербабай, людина-двері.
Максуд, людина-крейда.
Пліт. На ньому знаходяться всі вищезгадані дегенерати. Мимо них проплива середньоросійський пейзаж так, що здається, ніби пліт пливе. На плоту встановлено іржавого залізного листа з крейдяним написом: «25,4x16,4», біля листа стоїть Максуд і множить.
Арнольд (повзе на животі вздовж плота). Води кругом, твою мать у кишки!
Борис (сидить навкарачках і помахує коротенькими ручками, широко роззявляючи рота). Поналивало, мабуть.
Феофан (стрибає по плоту неприємними стрибками). Поналивало, поналивало, салабон!
Сабур (стоячи раком). Може, десь труби прорвало?
Феофан. А тебе хто пита? Раз переїбу, й харош.
Максуд множить. Сабур ніяково мовчить.
Феофан. Що мовчиш? Шо не ясно? Зараз, бачу, Кербабая відчинено!
Сабур швидко відчиняє Кербабая, який скрипить, і знову становиться раком. Максуд витира те, що помножив.
Арнольд(сіда на Сабура). І нахуя отой мудак множить? (Показує на Максуда.)
Феофан (ада на Сабура). Щоб було дохуя.
Борис(противним пісклявим голосом). Мамка кудись залетіла під три чорти, а я тут сижу і їсти хочу.
Арнольд (Феофану). Накрий його, щоб не пиздів.
Феофан накрива Бориса своїм тілом. Деякий час тихо, тіки Максуд страшно стучить крейдою по залізу.
Арнольд (Сабуру). Закрий Кербабая, дме!
Арнольд важко плюхається з Сабура і повзе вздовж плота. Сабур зачиняє Кербабая, який знову скрипить. Максуд множить. Весь цей час Феофан стоїть раком, накриваючи Бориса.
Феофан. І довго мені отак стоять?
Кербабай рипить. Максуд стучить крейдою по залізу.
Арнольд. Вже весь пліт обповз, твою мать у кишки!
Борис (з-під Феофана). Я манав оце повзання! Я їсти хочу!
Арнольд. Ти диви, його накрили, а він пиздить!
Сабур. Ач, який! їсти хоче! А ми не хочемо?
Феофан. Салага хуєв! Зараз, бачу, Кербабая відчинено!
Сабур відчиняє Кербабая і знову становиться раком. Кербабай рипить. Максуд витира те, що помножив, здирає ржаву дошку і пиздить її ногами. Всі з пострахом дивляться на Максуда. Максуд викида дошку у воду, де вона тоне. Зачиняє Кербабая, садиться на Сабура і витирає піт.
Максуд. Піздєц.
Всі з пострахом дивляться на Максуда. Пліт пливе.
На сцені середньовічна ратуша, зроблена в стилі сталінського бароко. На ратуші великий годинник із знаками Зодіаку та різною іншою хуйньою. Посередині годинника стирчать гарні скульптури робітника і колгоспниці. В руках у робітника – молоток, в руках у колгоспниці – серп.
Стрілки на годиннику показують без п'яти дванадцять. Перед ратушею великий майдан, на майдані натовп. Натовп терпляче слухає набридливе тікання годинника, уважно спостерігаючи красиві золоті стрілки, зроблені в виді гарних пшеничних колосків.
Повільно спливає одна, друга, третя, четверта хвилина. Коли, нарешті, стрілки з колосками наближаються до цифри дванадцять, натовп іздає страшне статеве мичання, і, одночасно з тим, красивий золотий робітник на годиннику з усією силою пиздить молотком по пиці гарну золоту колгоспницю. яка, в свою чергу, пиздить робітника серпом по яйцях.
Роздається голосний дзвін. Статеве мичання натовпу переходить у страшне ревіння. І саме в цю мить дверцята на годиннику відчиняються і з них виходить Сталін.
Він позолочений і пофарбований. В одній руці у нього трубка, в другій – знак Зодіаку. Зі рта Сталіна іде дим.
За Сталіним виходять Маленков, Каганович, Ворошилов, Будьонний, Хрущов, Берія і інші – всього дванадцять штук.
Всі вони, за вийнятком Хрущова, тримають в руках знаки Зодіаку. У Хрущова в руці – здоровенна кукурудза. Під звуки приємної часової музики вони пропливають з одного віконця в друге. Годинник б'є дванадцять разів. З останнім ударом дверцята на годиннику страшно захлопуються і натовп пада на коліна. Серед мертвої тиші чути приємний кацапський голос:
«Масковскоє время – двенадцать часов».
На сцені стоїть гидко розкрашений кіоск з продавцем внутрі, біля кіоска стоїть купка мудил і жде трамвая. Раптом прибігає захеканий мудило і врізується головою в кіоск.
Мудило в цигейковій шапці. Што такое? Што, спокойно ходіть не можете?
Захеканий мудило (лежачи долі). Там дохуя масла!
Всі мудила. Де?
Захеканий мудило. Там! (Помирає.)
Вбігає другий мудило, він кулею прошиває стоячих мудил і зникає.
Мудило в картузі (шуткує). Скорость охуєвающа.
Мудила, які стоять поруч, тупо сміються.
Мудило в блестящему пальті (впевнено і різко). Там масла дохуя!
Мудило в блестящему пальті зникає в напрямі, в якому, по його підставі, знаходиться дохуя масла.
Мудило в спортивних штанцях з авоською. Люда, шо ми стоїмо? Щас, знаєш, скіки долбойобів набіжить?
Мудило в спортивних штанцях і Люда зникають.
Вбігає зразу п'ять здоровенних мудил, вони несуть мішки, повні масла, а в зубах у кожного стирчить по цілій пачці. Мудила насилу совають язиками, силячись його прожувать, при цьому вони противно плямкають.
Один з мудил. Ето кайф, марожено!
Всі остовпіло дивляться їм вслід і стоять, мов хворі стовбняком.
Мудило в цигейковій шапці (раптово скаженіє). За мной!
Натовп, спотикаючись, несеться за ним, чути страшенне ревіння, переходяще в жіночий зойк. Продавець висовується з кіоска до половини і з заздрістю дивиться їм вслід. З того боку, де знаходиться масло, йдуть молодцеваті мудила. У них масні їбальники, в руках вони тримають носилки. На носилках лежить дохуя масла. Зверху, прямо на маслі, лежить іще один мудило, він блює маслом вниз.
Продавець. Шо з нім такое?
Мудило. І з тобою, дєд, таке буде, єслі дохуя масла з'їси.
З того боку, з якого прийшли мудила, чути дике ревіння і зойки, де-по-де мимо кіоска швидко проносяться все нові і нові орди любителів масла. Входять мудило в спортивних штанцях і Люда, вони повзуть раком, згинаючись під маслом.
В очах у них щастя.
Мудило в спортивних штанцях. А я тєбє говоріл, што когда-нібудь етот день настанет, ето будет, а ти не вєріла.
Люда. Якщо б знать, можно було б на тачці под'єхать. Я їбала його так тащіть!
Входять три мудила, вони несуть мудила в блестящему пальті, вмурованого в масло.
Мудило в блєстящєму пальті. я всіх вас їбав, подонки, сємєро на одного, фашисти прокляті!
Мудила посміхаються.
Один з мудил. Будєш піздєть, ми тєбє і голову в масло засунєм.
Продавець. Хлопці, шо ви з ним здєлаєтє?
Мудила (регочуть). Кастріруєм нахуй.
З іншого боку до кіоску риссю надбігає агресивна старушка.
Агресивна старушка (до старого). Шо сідіш, старий поц?
Продавець кидає на старушку іспуганий погляд. Старушка убігає, погрожуючи старому кулаком. Згинаючись під маслом, проходить підрозділ виховательок дитячого садку. За ними з куском масла в зубах повзе мудило в цигейковій шапці. Одна нога в нього безпорадно волочиться по асфальту.
Мудило в цигейковій шапці. Дівчата, задеріть спідниці, масла дам. (Регоче.)
Одна з виховательок мєтко жбурля чималий шматок масла йому в голову. Мудило в цигейковій шапці іспускає здавлений зойк і здихає. Входить дебела жінка з вусами, бородавками і куснем масла під пахвою.
Жінка до продавця. Арон, збирайся додому, сьогодні я тобі на вечерю гарненько засмажу шматочок масла. (Помічає труп мудила, який перший приніс звістку про масло.) Арон, хто це?
Арон. Він помер. Дай йому трохи масла, він його любив.
Опасиста жінка відрізає шматок масла і кладе в зуби мертвому мудилу. Арон виходить з кіоска і зав'язує двері на дріт, ніг у Арона немає. Замість ніг у нього маленький возик і два утюжки. Підходить трамвай. Він абсолютно пустий і блакитний. Арон і дебела жінка неквапливо прямують на зупинку. Крім них в трамвай ніхто не сідає. Сідаючи в двері, дебела жінка бере Арона під пахву і разом з Ароном і маслом сідає в трамвай. Трамвай, подзенькуючи, повільно суне в блакитну далечінь під натхненні звуки полонеза Опнського і здавлені крики любителів масла.
Боря і Жора, хтиві павіани.
Ріта і Чіта, цнотливі шимпанзе.
Ганна Петрівна, мати Ріти і Чіти.
Гаврило, орангутанг-збоченець.
Кирило, динозавр, хворий на сухоти.
Микола Петрович, саблезубий ягуляр.
Гриша, птєродактіль.
Дія відбувається в тріасовий період у світі тварин. Декорації на сцені зображують собою тріасовий період. По сцені лазять динозаври, літають птєродактілі і всяка інша сволота. Входять Ріта і Чіта, дві цнотливі шимпанзе.