Хочу литати ! (на украинском языке)   ::   Костецкий Анатолий

I вiрите чи нi -- а таки всi полетiли! I Наталка, й Iгор, i, вже вдруге, я!

А наступного ранку, ще до урокiв, ми про все розповiли Борьцi. Звичайно, вiн страшенно нам заздрив, але ми дали йому слово неодмiнно навчити його лiтати, бо коли вмiємо ми -- мусить умiти й Бориско: вiн же з нами, наш друг! Ми заспокоїли його i сказали: хай потерпить до ночi. А вночi, рiвно о дванадцятiй, домовилися стрiтись у його садку, в альтанцi.

3

Альтанка стояла за Борьчиним будинком, у кiнцi саду. Над нею нависали гiлки яблунь та вишень, вiд будинку її ховали буйнi кущi бузку й духмяної черемхи, а по ?ратчастих стiнках альтанки дерся вгору дикий виноград i плющ. Цю споруду, яку ми величали альтанкою, ми збудували самi рiк тому. Дошки нам дала Борисова мама, -- вони лишилися вiд старого сараї, що ранiше стояв за будинком; цвяхи принiс я, а iнструментом нас забезпечив Iгор. Мiсце для альтанки вибирали ми самi -- таке, щоб у нiй було затишно й нiхто за нами не пiдглядав. Звичайно, нiчого поганого ми не думали робити. Просто альтанка була нам потрiбна для того, щоб збиратися в нiй пiд час дощу, -- на липу ж тодi не вилiзеш! -- i вирiшувати рiзнi важливi справи. А в таких випадках, -- i ви це добре знаєте, -- краще, коли тебе нiхто з дорослих не бачить.

Рiвно о дванадцятiй ночi, як i домовлялися, ми непомiтно повислизали з домiвок i зiбралися в альтанцi. Навiть Борька з'явився вчасно, хоч майже завжди спiзнювався. Воно й зрозумiло: йому страшенно кортiло теж навчитися лiтати!

-- Ну, то як ви це робите? -- спитав вiдразу ж вiн, тiльки-но ми вмостилися на лавках.

-- Розумiєш, -- перший почав Iгор, -- треба просто-напросто зняти сандалi чи кеди -- що там у тебе! Потiм стати на зарошену траву i тричi проказати:

Як легкий травневий вiтер,

я лечу, лечу над свiтом,

над розквiтлими садами,

поруч з теплими зiрками!

-- I все? -- здивувався Борька.

-- I все! -- усмiхнувся Iгор. -- Ну, давай!..

Борька скинув кеди, вискочив з альтанки i став у травi, заплющивши очi. Ми побачили, як губи в нього заворушилися, -- це вiн повторював пiсеньку, -- i затамували подих: зараз полетить! Але минула хвилина, друга, а Борис так i стояв iз заплющеними очима.

-- Щось не так! -- перебила його силкування Наталка. -- Давайте думати, в чому справа.

Ми почали питати в нього, якi слова вiн повторював, адже нам було вiдомо, що Борька страшенно не любив учити щось напам'ять. Але вiн слово в слово повторив нашу пiсеньку.

Тодi Iгор опустив долi очi, глянув ненароком на Борисовi ноги -та аж пiдскочив.

-- Шкарпетки! -- вигукнув вiн, i ми спочатку нiчого не зрозумiли. -- Шкарпетки! -- повторив Iгор, показуючи пальцем на Борьку.

I тут ми побачили, що Борька зняв лише кеди, а шкарпетки зняти забув, хоч ми йому пояснювали, що на траву треба ставати лише босонiж.

Борька зрозумiв свою помилку, нашвидкуруч скинув шкарпетки i знову, заплющивши очi, зашепотiв пiсеньку.

Раптом вiн так стрiмко злетiв угору, що не встиг пригальмувати й з усього розгону буцнувся головою об товстенну гiлку старої яблунi, що нависала над альтанкою.

-- Ой! -- тiльки й устиг вiн зойкнути, як беркицьнувся на землю. Добре, що ми встигли його пiдхопити, правда, не зовсiм, трохи важкуватий вiн був...

-- Годi! -- рiшуче мовив Борис, обтрушуючись. -- На сьогоднi все, налiтався! Ще ногу зламаю...

-- Хе-хе... -- почувся раптом чийсь хрипкий голосочок.

-- А тобi весело, що хтось забився! -- невдоволено зиркнув на мене Борька.

-- Я й не думаю веселитися! -- здивувався я.

-- А хто ж це хихоче? -- Вiн пiдозрiло обвiв нас очима.

-- Я! -- сказав той самий голосочок, i на порозi альтанки з'явився... мiй Корнелiй.

Ми не повiрили нi своїм очам, нi вухам: кiт розмовляє!

-- Корнелiй, -- нарештi вичавив я iз себе, -- то це справдi ти?

-- Я, -- лукаво всмiхнувся кiт, -- а що тут дивного?

-- Як -- "що"! -- оговтався й Борька.