Мор :: Шевчук Валерій
Страница: 6 из 14 | |||
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||
КАТЕГОРИИ КНИГПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ О КНИГАХМихаил (19.04.2017 - 06:11:11) Антихрист666 (18.04.2017 - 21:05:58) Ладно, теперь поспешили вы... (18.04.2017 - 20:50:34) Роман (18.04.2017 - 18:12:26) АНДРЕЙ (18.04.2017 - 16:42:55) СЛУЧАЙНОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕБлизкий чужой человек. 13.05.10 - 05:18 Хотите чтобы ваше произведение или ваш любимый стишок появились здесь? добавьте его! |
Тоді він встав і подибав просто на звук, і знову перед ним простелилася звичайна степова дорога, а попереду все виразніше й виразніше виростали з серпанку міські стіни. Хиталися, наче у воді, — блищали дахи храмів і черепиця покрівель. Не хотів думати, що це — мана, тож не пришвидшував ходи, а тільки тримався звуку, що вряди-годи розбивав на мідь повітря. Не спускав з очей хитких стін і веж, знав, що скоро побачить людей. Можливо, щось тут і відбудеться, непередбачене, але конче йому необхідне, — радіти ж не поспішав. Цього разу перед ним лягло таки справжнє місто. До сліз в очах видивлявся мерехкий простір: дорога добігала до розчинених воріт, а жита кінчалися тут, де спинився. Знову щось зворушило його: тривога чи біль, а може, передчуття. В цей час брама розчинилася — іржаво зарипіли вереї. Озирнувся: за плечима, як завжди, висів гудливий рій мух. Махнув на них, але марно. З воріт виїжджали один за одним вози. Странній швидко пішов назустріч тим возам, але невдовзі змушений був зупинитися: ноги його не слухалися. Сів на узбіччя й чекав, доки ті вози доїдуть до нього. Спокійно й сонно ступали в розпечену куряву воли. Вози порипували, і йому було приємно слухати цей звук. Странній дивився на той виїзд крізь примружені повіки. Треба було пропустити валку, щоб увіти у середмістя, і він терпляче очікував. Вози були великі, криті — палуби, біля кожного ступав погонич, одягнений у чорне вбрання, яке спускалося до п'ят, і лише внизу поблискували черевики із зав'язаними биндами. У руках візники тримали по довгому, вузькому ножеві, а замість облич у них стриміли загнуті донизу дзьоби. Очниці було засклено, і ті скляні очиська дивно блимали проти сонця. Пальці рук у візниць покривалися рукавицями з довгими кігтями. «Морові лікарі», — здригнувся странній. Один з лікарів, котрий ішов услід за валкою, побачив страннього і повільно попрямував до нього, черпаючи черевиками куряву. Був кремезний, широкий у грудях і важкий у ході. — Хворий? — спитав коротко, і голос його з-під маски зазвучав голосно й насторожено. — Чого тут стираєшся? Странній намагався не дивитися на лікаря, бо це могло його злякати. — Хочу, пане, пройти в місто, — сказав він, розглядаючи свої розбиті патинки. — Живеш там? — Ні, — сказав стравній. — Не живу і не маю нікого рідного. Лікар сердито блимнув на нього скельцями машкари. — Шукаєш смерті? Странній таки намагався не дивитися на лікаря. Водночас йому було й утішно, що той його не боїться. — Я довго мандрував, — відказав спокійно. — Гляньте, пане, на мої патинки. Я вже не раз зустрічався з мором і дечому навчився. Від мору, пане, не рятується той, хто тікає. За містом мор лютує не менший і так само косить людей. Найліпший спосіб сховатися — наблизитися до нещастя. — Дивні думки, — не без іронії сказав лікар. — Але цей бенкет, затям собі, гіркий! — Знаю, — сказав странній, дивлячись, як запалав рожевим полум'ям захід. — Спершу я, як і всі, тікав від мору й тинявся де доведеться. Загинули мої рідні, і я залишився сам. А самотою жити, пане, — невелика радість. Отож вони й прийшли до мене, ці думки, що їх ваша милість назвав дивними. Вози тоскно й глухо рипіли. Зрештою почали завертати на поле, і тільки тепер странній помітив, що там викопано кілька ям. Лікар коротко блимнув на страннього — втомлений і байдужий був. Може, тому махнув кігтистою рукою й подався до возів. Странній побачив перед собою вільно розведені ворота, не було біля них і сторожі. У глибину безживне тяглася мощена вулиця: Відшліфований брук лискотів під сонцем синіми лобами. Щось звело його з узбіччя і штовхнуло в плечі. Над головою звично загув рій мух. І досі бемкало в середмісті, і странній, ще раз зирнувши в той бік, де візники вже зносили до ям страшну ношу, повільно рушив у ворота. |
ИНТЕРЕСНОЕ О ЛИТЕРАТУРЕ
ТОП 20 КНИГ
ТОП 20 АВТОРОВ
| ||||||||||||
|