Оранжеве серце (рассказы) (на украинском языке)   ::   Михановский Владимир

- Уго, йди обiдати! - кликала мене мати.

- Йду, мамо, - вдесяте вiдповiдав я, не маючи сили вiдiрватися вiд чарiвного видовиська, котре вiдкривала передi мною система оптичних лiнз.

У батька була велика бiблiотека з астрономiї та астрофiзики, i незабаром я захопився читанням. Мою дитячу уяву вражали грандiознi картини космосу. Приблизно в той же час я став систематично переглядати мiкрофiльми зi звiтами про польоти кораблiв у мiжпланетнi простори.

Пам'ятаю, одного разу я допiзна засидiвся в бiблiотецi. Старий годинник прокував дванадцять, потiм першу годину ночi (в школi починалися екзамени, i роботи було чимало).

Кiнець кiнцем я згорнув грубий конспект, ляснув долонею по вiнiловiй оправi. На сьогоднi досить. Я пiдвiвся, позiхнув, ступив крок до стелажiв. Полицi, щiльно заставленi книжками, мiкрофiльмами та блоками бiопам'ятi, сягали аж пiд стелю. Тут були старовиннi трактати, зорянi довiдники i найновiшi каталоги - батько мало не щодня приносив iз пошти важкеннi бандеролi.

Задерши голову, я оглянув полицi. Скiльки тут непрочитаного i непроглянутого! Мою увагу привернув шкiряний корiнець якоїсь прадавньої книжки. Я присунув стiлець i дiстав грубий зачитаний фолiант. Книжка й справдi була досить солiдного вiку. Я вже не пам'ятаю точно, якого саме року її видрукували, та здається, то була друга половина двадцятого столiття.

Я стер рукавом пил з оправи. Стародавнiй шрифт, пожовклий вiд часу папiр... Це був популярний пiдручник з астрономiї. Цiкаво, чим тодi займалися вченi? Я навмання розгорнув книжку. Формули, таблицi, цифри, цифри... "Що нас чекає на Мiсяцi...." "Розрахунки траси на Венеру..." "Зодiакальне свiтло..." "Найновiша теорiя тяжiння..." Гм, найновiша! її ж було спростовано буквально за якихось п'ять рокiв. "Улюблениця шести сонць..." Цiкаво! Я сiв у крiсло, присунув настiльну лампу i став читати.

Мова йшла про планету, небом якої одночасно мандрувало бодай чи не шiсть сонць. Дивовижний свiт вразив мою уяву. Пробiгаючи сторiнку за сторiнкою, я забув про час.

Скiльки води спливло вiдтодi! Чимало випало менi пережити. Позаду i експедицiї у безмежний космос, i та страхiтлива катастрофа на Марсi... Проте й зараз я нiби бачу поперед себе батькову бiблiотеку, поспiль заставлений диктофонами письмовий стiл (до нього менi категорично було заборонено пiдходити), стелажi, горiшнi полицi яких губилися в напiвмороцi, рiвний яскравий елiпс од настiльної лампи.

Тiєї ночi менi й на думку не спадало, що химерний свiт iз шести сонць стане метою мого життя.

Вiд давнього паперу, здавалося, струмували невловимi пахощi. Можливо, так пахне час?

Я блискавично пробiг роздiл, присвячений iсторiї питання. Люди з давнiх-давен мiж iнших зiрок спостерiгали i сузiр'я Близнят, де найяскравiшими були Кастор i Поллукс. До 1718 року нiхто не вiднаходив у цiй системi нiчого особливого. Та ось англiйський астроном Брадлей спрямував свiй телескоп на небо й раптом виявив, що Кастор, власне, не одна зiрка, а двi, тобто, що це два велетенських i жарких сонця, поєднаних мiж собою могутнiм тяжiнням. Iнакше кажучи, Кастор був схожий на гiгантську гантель.

Обидва сонця обертаються довкола одного центра.

Вiдкриття Брадлея викликало сенсацiю. Астрономи всього свiту кинулися до своїх телескопiв, аби перевiрити й уточнити повiдомлення англiйського колеги. Заскрипiли пера математикiв. їм би дуже знадобились обчислювальнi машини, проте вони з'явилися лише через кiлька столiть по тому.

Виявилось, що подвiйне сонце Кастор обертається досить повiльно,звичайно, в наших, земних масштабах: його перiод обертання складає не багато не мало - 341 рiк.

Дослiдити подвiйне сонце було не так-то просто. Рiч у тiм, що рух небесних тiл, який астрономи спостерiгають в оптичнi прилади, не є справжнiм. Зiрка завжди рухається в площинi, що нахилена до прямої нашого зору пiд якимось кутом.