Кодло :: Соколян Марина
Страница: 3 из 72 | |||
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||
КАТЕГОРИИ КНИГПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ О КНИГАХМихаил (19.04.2017 - 06:11:11) Антихрист666 (18.04.2017 - 21:05:58) Ладно, теперь поспешили вы... (18.04.2017 - 20:50:34) Роман (18.04.2017 - 18:12:26) АНДРЕЙ (18.04.2017 - 16:42:55) СЛУЧАЙНОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕГода изменят нам походку, 08.08.10 - 05:29 Хотите чтобы ваше произведение или ваш любимый стишок появились здесь? добавьте его! |
Пошкандибала, бо плюс до всіх своїх нещасть натерла ногу, та й валізи з речами на наступні десять місяців зовсім життя мені не полегшували… Треба було знайти телефон і ще раз спробувати додзвонитись до шановного пана Фелоні, який підписав мені листа-запрошення. Не може ж так бути, щоб формальності на кордоні мені вдалося подолати за допомогою підробних документів! Та й співбесіда у посольстві… Адже у нас не так просто отримати візу до Британії. Значить, клята Школа Людських Наук таки мусить існувати!
Містечко взагалі-то навіть гарне і по-музейному затишне. Коли я лише дізналася про своє призначення до Сент-Ендрюза, я довго з захопленням розглядала листівки і фото цього міста. Ну що ж, тепер я могла бачити мальовничі руїни замку, залишки славетного собору, схожі на величезне веретено, та гостроверху вежу Святого Сальвадора так би мовити, in personae. І все це, з огляду на теперішні обставини, тішило мене невимовно. Побиті горем коліщата валізи глухо стукали по бруківці. В місті вже почали запалювати вечірні вогні, прожектори гарно висвітили замок і узбережжя. Угу, навряд чи я зможу видзвонити пана Фелоні о такій годині. Навіть якщо він існує. Значить завтра, з самого ранку я повернусь до Університету, зроблю там скандал по мірі сил і можливостей. Тоді мене напевне депортують. О, яка гарна ідея! Але ж то лише завтра… Тим часом я вийшла на центральну вулицю міста — Market Street. Ну, принаймні, це — найширша вуличка, прикрашена навіть сяким-таким фонтаном і численними крамничками та забігайлівками під життєрадісними вивісками "Pots and Pans", "Crown and Anchor", "Fine Ale and Food"— автентика, та й годі. Тут, трохи далі, мусить бути туристична контора, може вони зможуть мене направити десь недорого переночувати? Ага, ну звісно, вони вже зачинені. Дуже добре. Куди ж тепер? Я роззирнулася. Погляд мій зупинився на готичній вежі церкви Святої Трійці. Це було б дуже, гм, іронічно. Останній притулок скривджених і стражденних… Я підійшла до чорного ходу і постукала. Відчинили мені не відразу, довелося грюкати залізним кільцем з усієї сили. Через кілька хвилин фізичних вправ двері прочинилися, і звідти визирнуло обличчя немолодого… священика? служки? сек’юріті? — Вибачте, — повідомив він мені з таким невимушеним північним акцентом, — Церква закрита для відвідувачів. Приходьте завтра о дев’ятій. Я глибоко вдихнула і почала розпачливу оповідь про свої поневіряння. Як-то мене спіткала зла халепа, і як мені тепер нема куди податись. Нажаль, моя англійська була далека від оригіналу — в нас викладали американці, які геть зіпсували мені вимову і лексикон. Вони взагалі висловлювалися беззмістовними словосполученнями на зразок "well, it’s kind’a like, you know". І ми їх, як не дивно, розуміли. Однак, тут в моєму голосі природним чином прорізалися інтонації "немісцевих" блукальців вагонами метро, і від цього переконливість моя дещо зросла. Напевне, мені пощастило. А може, справдилася теорія Мілгрема про те, що в маленьких містечках народ набагато гуманніший. Сент-Ендрюз, безперечно належав до таких — всього десь із п’ятнадцять тисяч населення — тож представник святої шотландської церкви іронічно так мене оглянув і відчинив двері. При цьому він додав, що може розмістити мене лише в службовому приміщенні, і то лише до ранку. Ну, на той момент це мене більш ніж влаштувало. Слідом за своїм благодійником я перетнула чималенький зал собору, з величними колонами і темними нішами. Якийсь інший автохтон ходив з довгою палицею із залізною чашечкою на кінці і гасив свічки на високих канделябрах коло олтаря. Він вказав на мене і щось запитав у мого провідника, той щось ствердно відповів, але з причини граничної втоми, я вже не здатна була розібрати, про що мова. Насправді, це вже мене навіть і не хвилювало. |
ИНТЕРЕСНОЕ О ЛИТЕРАТУРЕ
ТОП 20 КНИГ
ТОП 20 АВТОРОВ
| ||||||||||||
|