Повий теж виходять замиж   ::   Кононенко Євгенія

Навіщо він встав так рано?

Тому що співали птахи. Він відчинив скляні двері, що виходили у крихітний садочок за будинком. Скоро можна буде снідати просто неба. Треба буде витягти з комори столик і два плетені крісла.

Весь день він перебував у стані загостреного відчуття речей і дотиків, йому не хотілося спати, хоча він встав так рано. Зазвичай, якщо, траплялось, прокидався о п'ятій, засинав на ходу і не володів собою. Сабіна з відділу реклами принесла йому текст до відеоряду про лінію по догляду за волоссям, вона вважала, все треба змінити, бо їхні вироби повинні входити у підкірку бельгійського споживача, вона випорснула із синього балончика на свої руки біле шумовиння і почала втирати його у коси, а він дивився на веснянки на личку Сабіни так, ніби вперше побачив жінку.

Йон ван Сар запросив поїхати з його родиною на вікенд у Брескенз, і він відповів дуже непевно. Він знав, що Йон полюбляє, коли він їздить з його родиною на вихідні, інакше ні Йон, ні його дружина Рея не розмовляли протягом вікенду – просто не могли знайти у рідній мові жодного слова, аби хоч щось сказати одне одному. Він дивився на чашку в руці у Йона і згадував, що її йому подарували на двадцятиліття роботи у фірмі. Ще трохи – і він заслужить таку ж посудину з такого ж сервізу. В п'ятницю всі думають про вікенд, тим більше розпочалася весна. А він сьогодні ввечері знов піде ТУДИ – хто може заборонити йому піти подивитись на тих жінок? … Він побачив біль в очах повії, коли вона спустила з плічок бретельки, і жестом наказав: не треба. Вона перелякано глянула на нього. Згодом він зрозумів: ті, хто не хотів традиційних послуг, вимагали збоченських, які оплачуються дорожче, але й важче виконуються.

- Ремко, – вказав він на себе.

- Анжела, – відповіла вона.

Він подивився на спущені штори й обережно торкнувся її довгого прямого волосся. Вона роздратовано закинула розплетені коси за спину і здивовано подивилась на нього.

Він простяг їй дві з половиною тисячі франків, вона одразу ж повернула йому одну, і він зрозумів, що вона не може мати грошей більше, ніж коштують її послуги, надлишок в неї все одно заберуть. Він простяг їй свою візитівку, а вона пояснила жестами, що, мовляв, все одно не знайде його будинку. Вони сиділи поряд на її ліжку, вона була в робочій білизні, він – в офісному костюмі з краваткою. Поруч з ним була та сама жінка, яка несподівано погладила його по голові.

- Анжела, – тихо вимовив Ремко.

– Анжела тут, – потвердила вона рухом і додала, – My name is Olena.

- From Russia? Polоnia?

- Oukraina, – відповіла вона.

А потім він ходив до неї декілька вечорів, і платив їй, і не вимагав від неї послуг, а одного вечора в Анжели-Олени була спущена штора, яка невдовзі піднялася, і вона була готова приймати наступного, наприклад, його, дивного клієнта, що платить і не користає з того. Але того разу, зайшовши до неї, він запропонував їй іти з ним. Вона заперечливо захитала головою, показала, що в неї тільки білизна, іншого одягу тут нема. Але дівчина розуміла, що це – неймовірний шанс, такого більше не буде… Їй нема чого втрачати. Місяць тому тут був чоловік з Росії, він прийшов убити свою дочку, яку неймовірним чином знайшов саме в антверпенській малині. Правда, казали, що то не її батько, помилився, старий. Діда спустили в Шельду, нікого він тут не перевиховає, старий козел, охоронець Зураб казав, нехай посольство Росії шле які завгодно ноти, він тут був нелегально, а каламутна Шельда і не таких приймала у свої блювотні глибини. А ще один білорус. Той навпаки прийшов сюди рятувати свою доньку. Старий партизан увійшов до вітрини, ніби клієнт, і потяг за собою своє дитя просто в прозорій сорочці з сердечками на грудях.

Албанські охоронці схопили обох.