Пригода з Кобзарем   ::   Мирний Панас

Хоч і часто вони забігали до нас на хутір - у свято з празником поздоровити, а в будень по ділу якому, та, як папи не застануть дома, побудуть хвилину-другу та мерщій, наче огню вхопивши, втікають назад; а як папа дома, то таки й геть-то посидять, чимало побалакають з ним.

За приводом маминим життя в нашому домі було розмірене й завжди однакове: яке сьогодні, таке й завтра. Уставали ми й лягали у призначений час; у призначений час сідали ми чай пити, снідати, обідати, йти на гулянку, учитися або яке діло робити. Мама гостро наглядала за тим, щоб усе робилося, як вона установила, і щоб ніхто не посмів порушати її наказів.

Один тілько папа не вважав на те й робив усе, як йому хотілося або як випадало. Уставав раніше всіх і, нашвидку одівшись, не вмиваючись, виходив наглядати по хазяйству; часто заклопотавшись там, спізнювався до чаю або сніданку; не в одну пору вертався з служби додому; після обіду зараз лягав спочивати, тоді як ми всі повинні були йти гуляти; спав він досхочу й часто просипав вечірній чай; а як уставав, зараз радився з прикажчиком про роботу на завтрашній день; а потім запирався у себе в кабінеті й передивлявся судові діла, писав що або читав.

Мама дуже сердилась на такі непорядки, не раз змагалася з папою, що він хоче їх держатися і через те багато часу марно втрачається. Папа більше одмов-чувався на те. Раз тілько, як дошкулило йому оте мамине змагання, суворо одказав їй:

- Держатися такого порядку, якого тобі хочеться, можна тілько тоді, як самому нічого не робити та панувати, а я до цього не звик!

- Мужик! - сердито одказала йому мама й гнівно та величаво, неначе цариця, мерщій напрямилась у свою хату.

- Якби оцей мужик та не робив діла за вас, панів, то довелося б вашій вельможності з голоду пальчики кусати! - гукнув навздогінці папа та й собі пішов до кабінету.

Після цього мама вже ніколи не зачіпала папи, і тілько він один, невважаючи на заведений порядок, робив усе по-своєму: всякого ж іншого, хто б ослухав-ся маминого наказу, не минала нудлива докора, а часом і сувора кара.

Найбільше від усіх доставалось моїй прислужниці Марті. Як що-небудь не так, зараз Марту кличуть - і ну вичитувати, а іноді й власним пальцем ув око ткнуть, щоб краще дивилась і ясніше бачила! Не вважалось на те, чи Марта тому виною, чи я, завжди нетерпляча до всього того, чого треба було довгенько зажидати.

- Панночко-голубочко! - було просить Марта, вичісуючи мою косу.- Постійте спокійно хоч хвилиночку. У вас волоссячко нерівне, треба його добре причесати та пригладити, бо як заплету косу, то воно й висмичеться, а мені від мами за це достанеться.

- Ну, то що, як достанеться? Та й що там достанеться? Поб'ють та й годі! - нетерпляче гукаю я Мар-ті, викручуючись на всі боки.

- Воно ж і лайка дошкуляє! - ласкаво одказує Марта.- Поки ще тілько лайкою обходиться, а як звелять вибити? Он учора нахвалялись, що як ще раз ви будете отак зачісані, то мене на конюшню одішлють.

- Ну, то що, як на конюшню? - одно сперечалася я.- Навіщо ти там здалася? Коням гриви розчісувати?!

- Якби задля того! - каже Марта.

- А то ж задля чого? - зацікавившись, допитуюся я.

- Щоб конюх Тришка березовим віником почесав.

- Вибив? - догадуюся я.

- Атож… А конюх Тришка такий немилосердний, як стьобне - то аж кров стрельне у вічі!

Ота річ Мартина мене так вражає, що я відразу оторопію. Мені ввижається бородатий Тришка в червоній сорочці та чорній плисовій безрукавці, огрядний та страшний з себе. Він однією рукою четверо коней, запряжених у ридван, на задні ноги осаджує. А то ж як такий ударить?.. У мене дух захопило, і я, мов кам'яна, стою, а Марта тим часом мою косу розчісує.

- От і добре, що ви трохи постояли. Я тим часом волоссячко розчесала. Бачите, яке то гладеньке та рівненьке стало. Тепер і коси заплетуться до ладу,- каже Марта, заплітаючи коси.

Та я не слухаю ті речі. Мені вже ввижається та страшна подія, як Тришка б'є та як кров угору скаче!

- Хіба він тебе коли бив? - доходячи до пам'яті, допитуюся я в Марти.