Оранжеве серце (рассказы) (на украинском языке)   ::   Михановский Владимир

Коли раптом спалахнув екран. Тричi пролунав сигнал "Слухайте всi!" I по тому я почув дивовижну звiстку: метеорний потiк, зустрiнутий "Грегором", пульсував, вiн нiби дихав. Iнтенсивнiсть його то зростала, то спадала майже до нуля, i все це вiдбувалося з чiткою перiодичнiстю.

- Кожному членовi екiпажу зайняти своє мiсце! - вiддав розпорядження Петро Брагiн.

I нiби на пiдтвердження тривожних капiтанових слiв, пролунав застережливий удар гонга. Це означало, що явище пульсацiї метеорного потоку для головного мозку "Грегора",- новина. Корабель стикався з ним уперше. Його навдивовижу багата пам'ять не могла пригадати нiчого подiбного. А тим часом вона зберiгала бодай чи не весь космiчний досвiд людини. Найважливiшi наслiдки кожної експедицiї нотувалися в Iнститутi iнформацiї, i потiм вiдповiдну клiтину пам'ятi вмiщували в електричний мозок ракети, що стартувала з Землi. Число цих клiтин щороку неабияк зростало. I в польотах подеколи вони тривали десятилiття - астронавти вивчали досвiд чужих експедицiй.

У такий спосiб можна було уявити собi, що бачили, про що мрiяли тисячi й тисячi людей, котрi борознили рiзнi закутки безмежного Всесвiту.

I де-небудь, за тисячi парсекiв од Землi, астронавти, заздалегiдь хвилюючись, входили в сферокiно. Вони втрачали спокiй однаково: i молодi, яким цей полiт був за первину, i бувальцi, старi "вовки космосу", котрих Координацiйна рада увiнчала лаврами. Те, про що їм розповiдала мiнiатюрна клiтина - скарбниця вiдомостей про чиїсь польоти, завжди видавалось новим i несподiваним.

Одначе дiйснiсть, з якою вони стикалися повсякчас, була куди цiкавiша, анiж найфантастичнiшi оповiдi про минуле.

Все це блискавично майнуло у мене, коли я почув гонг. Замiсть прямої лiнiї, що свiдчила - iнтенсивнiсть метеорного потоку незмiнна,- передi мною на блакитному екранi змiїлася тепер синусоїда. Iнтенсивнiсть метеорiв перiодично змiнювалась i найбiльше дивувала своїм чiтким ритмом.

Ну й чому тут дивуватися? - можливо, запитає в мене який-небудь юний землянин, ще незнайомий iз космiчними польотами. Чому така пульсацiя має загрожувати кораблевi? Адже сумарна iнтенсивнiсть потоку лишилася незмiнна, вона почала тiльки пульсувати. Все одно немовби на морi замiсть мертвого штилю з'явилися легкi брижi. Але це ще зовсiм не буря! То чого ж боятися?

У нас, космонавтiв, iснує правило: невiдоме - значить небезпечне. Адже не раз бувало, що з першого погляду дрiбна обставина перетворювалась на фатальну небезпеку, i велетенський лайнер гинув у безмежних просторах космосу. Окрiм того, ми одлетiли надто далеко вiд Землi та iнших цивiлiзованих планет i тепер розраховували тiльки на власнi сили. Найдрiбнiша похибка чи безпечнiсть могли коштувати дуже дорого. Згадайте самовпевненого генерала, що колись у давнину змусив своїх солдат крокувати через мiст у ногу. Сталась катастрофа - мiст обвалився. А тим часом накажи генерал iти не в ногу, i все було б гаразд. Що ж сталося? Просто генерал не мав уявлення про резонанс...

Мої думки перервав новий сигнал, цього разу iнфралокатора. Спереду по курсу "Грегора" вигулькнуло якесь загадкове тiло. Скiльки до нього? Напружено клiпали лампочки лiчильної машини. Я вихопив перфострiчку з результатами пiдрахункiв, швидко пробiг її очима i з полегкiстю зiтхнув: до тiла летiти ще багато днiв, ми встигнемо уникнути його.

- Доповiдайте, Паччардi. - Просто з екрана на мене спокiйно дивився капiтан.

Я сповiстив про одержанi данi.

- Яке вiдхилення од курсу?

- Три з половиною градуси.

- За який час ми дiстанемось загадкового тiла?

- Якщо швидкiсть буде незмiнна - двадцять вiсiм земних дiб.

- Гм... Якщо швидкiсть буде незмiнна...

- Уникнути зустрiчi не проблема...

- Сповiщення прийняте, - перебив мене Брагiн. Екран зв'язку погас.