Дванадцять обручив :: Андрухович Юрий
Страница: 119 из 122 | |||
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||
КАТЕГОРИИ КНИГПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ О КНИГАХМихаил (19.04.2017 - 06:11:11) Антихрист666 (18.04.2017 - 21:05:58) Ладно, теперь поспешили вы... (18.04.2017 - 20:50:34) Роман (18.04.2017 - 18:12:26) АНДРЕЙ (18.04.2017 - 16:42:55) СЛУЧАЙНОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕОСЕНЬ 21.08.10 - 11:34 Хотите чтобы ваше произведение или ваш любимый стишок появились здесь? добавьте его! |
Цього разу він розпізнав під собою Брашов зі зграєю вороння, що обліпило шпилясту вежу й дахи Чорної Церкви і, вочевидь розпізнавши в ньому свіже астральне тіло, зчинило від того несамовитий рейвах у всьому підконтрольному просторі. Поворот у небі над Брашовом спричинив те, що Карл-Йозеф урешті потягнувся вздовж південного пасма Трансильванських Альпів. Мабуть, спеціально для нього місячного світіння додалося ще більше. Кожну ущелину і кожен скелястий виступ він побачив з такою ясністю, ніби сам їх для себе вигадував. У замках і палацах тієї ночі забавлялися, але всі забави вже переважно скочувалися до завершення. Дами закутували хутрами свої прозоро-бліді, обсипані місячним борошном, декольтовані плечі, так само бліді панове навзаєм розкланювались, поблискуючи медальйонами та моноклями. Добірні аристократичні товариства повагом сідали до тряских тарантасів і каруц, щоб іще перед сходом сонця дістатися своїми надпровальними звивистими шляхами домів і, хильнувши на сон добре настояної крові, завалитися спати по трунах.
Праворуч від Карла-Йозефа залишалася Сиґішоара з усіма її лабіринтами, трохи згодом за обрисами цитаделі, середньовічної аркади від міста Верхнього до Нижнього та лютеранської катедри він розпізнав Сибіу (ну так, він ніколи у житті там не бував, але він так само розпізнав би будь-яку будівлю, вулицю, площу будь-якого на світі міста чи передмістя — в цьому тепер була особлива перевага його нових можливостей, отже він вимовив у думках "Сибіу, Германштадт" і повторив цю назву ще кілька разів), а потім за різким викидом велетенської хмари змішаних отруйних запахів — ну так, нафтохімікалії, і сірка, сірка, сірка неминуче! — відразу визначив, що теж праворуч, але значно далі, за якісь півтора-дві сотні людських кілометрів, він оминає Тимішоару. Трансильванія взагалі пахла нафтою, та й усе на світі пахло нею. Сиґішоара, Тимішоара — обидві назви здались йому схожими на заклинання. Це була ще одна нить, досі не розірвана — дитяча і дитинна любов до заклинань. Але, звісно, не лише замки, не лише ринкові площі іграшкових німецьких містечок, не лише шпилі й вежі. Найбільше було порожнечі, а друге місце посідали залізо й бетон, дев'яти-, десяти-, і дванадцятиповерхові трущоби, позавішувані шматтям білизни й пообтикувані сателітарними антенами мікрорайони, відтак ішли приміські смітники, індустріальні звалища, захаращені промислові території, пустирі і шахтарські поселення. Усе на своєму місці. Недалеко сербського кордону гори перейшли у рівнину. Карл-Йозеф зітхнув і востаннє озирнувся на фатальну країну, звану Карпатами. Тієї самої, а можливо, й наступної хвилини Артур Пепа і Рома Воронич лише на мить прокинулись і зустрілися губами. Тоді, знову провалюючись у той самий епізод, на якому щойно було натиснуто кнопку "пауза", вони порозплітали обійми й одне від одного відвернулися. Частина друга будь-якого спання удвох — тимчасове віддалення, повернення до індивідуальної шкаралущі зі спасенним сигналом із дна сповільненої свідомості: це всього тільки середина ночі! Це всього середина життя! Навряд чи існує статистика, скільки людських пар в усьому світі спить разом в один і той самий час. При цьому ще складніше дізнатися, скільки з них спить з любові, скільки в силу звички, скільки від утоми, скільки з розрахунку, скільки з розпачу. І вже цілком неможливо статистично з'ясувати, скільки серед них різностатевих, а скільки одностатевих пар. Завдяки Карлові-Йозефу ми дізналися, що не тільки брати-мєнти Микуляк і Дракуляк спали цієї ночі на одному тапчані. Ми побачили також Волшебника, що вклав свою кудлату голову на солдатикове дезертирське плече. А в чортопільській культучилищній гуртязі спали в одному ліжку Ліля й Марлена. І це не було наслідком лесбі-шоу для романтичного й самотнього чоловіка, як сповіщали деякі рекламні оголошення. Це була сама неминучість. Сама любов. |
ИНТЕРЕСНОЕ О ЛИТЕРАТУРЕ
ТОП 20 КНИГ
ТОП 20 АВТОРОВ
| ||||||||||||
|