Мий прадидусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке)   ::   Крюс Джеймс

А вiдколи її чоловiк, мiй дiд, купив справжнього катера з мотором i почав плавати на ньому з острова до материка й назад, вона стала ще поважнiша.

-- Той катер скоро нас iз торбами пустить, -- сказала вона, коли ми якось по обiдi сидiли в кухнi. -- Досi, поки мали тiльки шлюпку, щороку вистачало мотка мотузки, кiлькох дощок, двох вiдер фарби та латки-другої на вiтрило. А тепер стiльки всього треба, господи, щомiсяця витрачаємо цiлий капiтал!

-- Зате ж i заробляємо вп'ятеро бiльше, -- засмiявся прадiдусь.

-- Заробляємо? -- закричала горiшня бабуся. -- Ти це називаєш заробляти? Та я кожну марку, що вiн приносить, мушу зразу потратити на харчi! Цiкаво менi знати, хто їх поїдає на катерi, отi гори провiзiї! Ними б можна прогодувати сiмдесятьох сiмох голодних домовикiв!

-- Ой лихо, -- шепнув менi прадiдусь. -- Як вона почала про домовикiв, то не змовкне до страшного суду. Тiкаймо!

Вiн пiдвiвся й сказав:

-- Я йду до майстернi, Маргарето, i малого вiзьму з собою.

-- Авжеж, хочете вшитись i зоставити мене саму з моїми клопотами! -- вигукнула бабуся. -- Чисто по-чоловiчому! I хлопця до цього привчаєте, щоб iз нього виросло таке саме ледащо, як i ви.

Я нiколи не втручався в суперечки старших. Я тiльки сказав: "Бувайте, бабусю!" -- i вслiд за прадiдусем вислизнув iз кухнi.

-- Коли захочете кави з гарячими булочками, вертайтесь о четвертiй!-- пролунало нам навздогiн. -- Бо я до ваших Содома й Гоморри анi ногою!

-- А що таке Содом i Гоморра?

-- То були такi двоє мiст, де весь час панував розгардiяш. Про це можна прочитати в бiблiї.

-- А чого це бабуся раптом згадала тi Содом i Гоморру? -допитувався я.

-- Та то ж вона мою майстерню так називає. Ну, надягай шапку. Зараз пiдемо через вулицю.

На островi завжди вiяв вiтер, а в Трафальгарську вулицю вiн удирався просто з моря. Восени, коли над островом завивали пiвнiчно-схiднi вiтри, на вулицях так дуло, що малому хлопцевi, як-от я, можна було зiпертись на вiтер, мов на стiну, i не впасти.

Правда, того дня -- хоча вже був кiнець вересня -- погода була непогана. Та все ж поки я, ступнувши чотири кроки, перетнув вулицю й разом iз прадiдусем увiйшов до рибальської комори, щоки мої вiд вiтру встигли почервонiти.

Я зразу кинувся до драбини й подерся нагору, до прадiдусевої майстернi, де стояла токарня. Але прадiдусь гукнув:

-- Назад, Хлопчак! Ми будемо внизу.

-- Та я тiльки вiзьму одну чи двi дзиги -- погратись! -- вiдповiв я й подерся драбиною далi.

-- Стережися! Там, нагорi, Шкiряна Лiзбет!

-- Шкiряна Лiзбет? -- злякано скрикнув я. I помаленьку почав спускатись.

-- Ти ж знаєш, що наша рибальська шлюпка лежить на березi, -сказав прадiдусь. -- А коли шлюпка не на водi, Шкiряну Лiзбет заносять до комори. Адже так?

-- А справдi! -- погодився я й швиденько спустився з останнiх щаблiв.

Шкiряна Лiзбет була, власне, не якась там лиха жiнка. То була шкiряна лялька з людину завбiльшки; колись прадiдусь заплатив за неї в Гамбурзi на ярмарку великi грошi. Вона вже багато-багато рокiв лежала в невеличкiй каютi нашої рибальської шлюпки, що, звичайно, так i називалася -- "Шкiряна Лiзбет". Та лялька була нiби талiсманом, що захищав шлюпку, i тому її дуже шанували. Але дорослi часто розказували нам, дiтям, такi страхи про неї, що ми трохи побоювалися її. Тiльки прадiдусь нiяких страхiв не розповiдав. Вiн казав: "То все дурнi вигадки. Просто шкiряна лялька, та й годi. I крапка!"

I все ж, коли я полiз на драбину, вiн захотiв трохи наполохати мене. Але я добре знав чому: прадiдусь хотiв заманити мене у вершiвню. Бо як я вже заб'юсь нагору, в токарню, витягти мене звiдти не так легко. Тож я пiшов за ним до вершiвнi, де стояли круглi й чотирикутнi кошики з дерева та мотузяної сiтки, що тодi сягали менi до грудей. То й були вершi, в якi ловлять омарiв, їх опускають на довгих мотузках на морське дно й лишають там на цiлу нiч.