Минимакс - кишеньковия дракон, або День без батькив (на украинском языке)   ::   Костецкий Анатолий

Максим думав про те, як йому пощастило: адже тепер вiн своєчасно завершить свою наукову роботу, зробить вагомий внесок у науку. А може, за допомогою своїх нових друзiв -- Рекса та Кренi -- ще й видатне вiдкриття здiйснить!.. Жаль, звичайно, що Мiнiмакс вiдлiтає, а то б i його Максим дослiдив. Щось його, коли бути вiдвертим, трохи беруть сумнiви: чи справдi все так i є, як розповiдає ця крилата ящiрка, схожа на викопного iгуанодона? А втiм, на свiтi бувають i не такi дива...

Щасливi Рекс та Креня думали про зиму, що була вже не за горами, i про те, як гарно й затишно їм житиметься у доброго й надiйного Крутивуса. А ще кiт мрiяв навчитися у Кренi розмовляти людською мовою. Тодi вiн ще себе покаже!..

Петько думав про те, що тепер вiн нiколи в життi не хитруватиме, аби дiстати грошей. Адже Крутивус дуже серйозно переговорив з батьком, i той дав слово честi бiльше не пити, а стати нарештi порядною людиною. I ще дiльничний сказав, що батько хоче повернутися до Петька та його мами...

А Мiнiмакс думав про те, що через деякий час -- уже зовсiм-зовсiм скоро! -- вiн побачить Драконiю i зустрiнеться з такими ж, як i вiн, дракончиками. Думав вiн також, що неодмiнно повернеться на Землю, коли настане його час, i розшукає своїх друзiв, яких щиро й назавжди встиг полюбити...

I про що б кожен не думав у цю мить, всi однаково думали, як гарно, коли дуже й дуже рiзнi, зовсiм несхожi мiж собою i, здавалось би, несумiснi живi iстоти -- люди, кiт, птах i навiть дракон! -чудово розумiють одне одного i можуть бути справжнiми щирими друзями!..

Та ось Мiнiмакс, який сидiв найближче до вогнища, ворухнувся i зовсiм тихо мовив:

-- Пора...

Вiн пiдсунувся ще ближче до багаття, довгастим язичком лизнув полум'я, вихопив кiлька яскравих жарин i, не кривлячись, ковтнув їх. Тодi вiдбiг у темряву i вже звiдти гукнув:

-- Прощавайте! Лечу!

-- Прощавай, Мiнiмаксе! -- загукали дружно Максим, Петько та Креня, а Рекс тiльки голосно й проникливо нявкнув, бо поки що не вмiв говорити, хоч усе чудово розумiв.

Друзi побачили, як iз трави, де сховався Мiнiмакс, вихопився слiпучо-бiлий язик полум'я. За ним -- iще один, i ще...

За мить вони злилися в потужний яскравий струмiнь, що знявся вгору i перетворився на вогненну кулю, яка почала швидко-швидко вiддалятися в небо.

Скоро куля зробилася маленькою, злилася з зiрками Чумацького Шляху -- i розтанула помiж ними...

У цей час на балконi у мiстi стояли Олег з Лiзкою i до болю в очах вдивлялися в серпневе небо, густо засiяне зорями.

"Невже так i не побачимо Мiнiмакса? -- з тривогою думали брат i сестра. -- Невже так i не помахаємо йому?"

Раптом над горизонтом з боку Круглика вони помiтили яскраву зiрку, що швидко прокреслювала небо.

"Невже -- Мiнiмакс?!" -- блискавкою майнула у дiтей думка, i вони мiцно схопилися за руки.

А зiрка пiднялася до Чумацького Шляху, пригальмувала свiй рух -i раптом почала кружляти серед iнших зiрок.

-- Дивися! -- вигукнув Олег, усе зрозумiвши. -- Зiрка щось пише!

Затамувавши подих, брат i сестра широко розкритими очима уважно стежили за рухами зiрки.

Ось з'явилася лiтера "Я"...

За нею -- лiтери "ПО"...

А тодi, вже швидше, -- "ВЕРНУСЬ"...

Олег та Лiзка скрикнули вiд радостi i щосили замахали руками.

А зiрка спалахнула ще яскравiше, наче побачила їх, i широкими -на пiвнеба! -- рухами виписала останнє слово:

МIНIМАКС!

А тодi зникла у таємничих глибинах космосу...