Слидство веде прокуратор (на украинском языке) :: Ячейкин Юрий
Страница: 5 из 21 | |||
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||
КАТЕГОРИИ КНИГПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ О КНИГАХМихаил (19.04.2017 - 06:11:11) Антихрист666 (18.04.2017 - 21:05:58) Ладно, теперь поспешили вы... (18.04.2017 - 20:50:34) Роман (18.04.2017 - 18:12:26) АНДРЕЙ (18.04.2017 - 16:42:55) СЛУЧАЙНОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕЛюбовь моя, замок бессмертных веков 05.07.10 - 09:43 Хотите чтобы ваше произведение или ваш любимый стишок появились здесь? добавьте его! |
Але те, що вона промовляла своум напрочуд мелодiйним голосочком iстинноу сирени, вразило слiдчого не менш, анiж уу рiдкiсна, казкова, приголомшлива краса. Форма i змiст цiсу вишуканоу амфори насолод здавалися несумiсними. А може, навпаки? Хiба когось спокусить потвора? - Хто ти? - було перше, що вiн запитав. - Мене звуть Марiя, - скромно вiдповiла i пiд його пильним, суворим поглядом густо, сором'язливо зашарiлася. - А ще кличуть Магдалиною... - Заспокойся, дiвчинко, - статечно мовив Луцiй Галл з iнтонацiями батькiвськоу поблажливостi. - Що ти опинилася тут, мабуть, якесь прикре непорозумiння. Веселий Герман зареготав. Слiдчий незадоволено спохмурнiв. - Чи не скажеш сама, як ти тут опинилася? - м'яко запитав вiн. - Ха! Ваш рудий приятель умовив пiти з ним, - звабливим голосом сирени вiдповiла вона. - Я гадала, вiн хоче завоювати мос серцева вiн полонив мене усю! Та чи вiдшкодус менi збитки за марно втрачену нiч? Адже я сподiвалася роздiлити з ним лiжко, а не ламати собi кiстки на тюремному тапчанi... Луцiй Галл спочатку було й не второпав, про що йдеться. А коли збагнув, то побуряковiв, наче зварений живцем рак. Чари розтанули! Вiн уже не бачив чарiвного створiння, а лише мiшок з кiстками, який неухильно руйнуватиме час. Шкода, що вона ще не замислюсться над цим. Мине зовсiм небагато рокiв, i хто з пиякiв, з котрими вона переспала, згадас про неу? А Веселий Герман аж квiтнув, насолоджуючись природним комiзмом цiсу сцени, гiдноу пера безжального дотепника Менандра. - Дозвольте менi поспитати уу, - нарештi запропонував вiн. - Це прискорить справу. Луцiй Галл тiльки мовчки хитнув головою на згоду. - Спочатку - деякi бiографiчнi вiдомостi, - почав неприступний для згубних жiночих чар Веселий Герман. - Життспис нашоу Марiу дуже простенький. Чотирнадцяти рокiв уу ще дiвчам вiддали за старого Паппуса, сенатора з оточення тетрарха Iрода Антипи. А вже за рiк вона втекла до вiдомого розпусника Елiу Ламiя. - Того самого? - запитав слiдчий. - Так, обранець уу серця - той Елiй Ламiй, якого принцепс Тiберiй покарав висланням за розпусту, нечувану навiть у розбещеному Римi. Та от бiда: розпусник Ламiй спасував перед уу невситимiстю i сам вiд неу утiк. Про наступного уу коханця можна сказати тiльки у множинi - це була манiпула, що стояла гарнiзоном пiд Магдалою. Коли легiонерiв перевели на постiй в iнше мiсце, вона перейшла на обслугу цивiльного населення. Оскiльки встановити уу коханця було неможливо, уу почали вважати подружкою всiх чоловiкiв Магдали. Звiдси походить друге уу iм'я - Магдалина. Луцiй Галл з неприхованим жалем поглянув на Марiю Магдалину - рiдкiсну квiтку природи, що сама себе занапастила на гнойовиську, - i похмуро запитав: - Усе це дуже повчально, та чи мас стосунок до нашоу справи? - Мас! - запевнив його Веселий Герман. - Чи знасте ви, за ким вона подалася з Магдали i волочиться по всiх усюдах? - Кажи! - Iсус Назарей. - А! - сказав Луцiй Галл. - Починай допит. Веселий Герман повернувся до Марiу, дружньо всмiхаючись: - Ти давно в ррусалимi? - Мабуть, уже з тиждень... - А точнiше? - Не рахувала... - Де перебувала до того? - У Вiфанiу, у брата. - Хто твiй брат? - Бiдак, як усi. - Я питаю, як його звати. - Лазар. - Лазар? Чи не про твого брата, бува, по всiх шинках гомонять, нiби вiн вмер i воскрес? Жiнка завагалася: - А що йому за це буде? - За те, що воскрес? Нiчого. Мабуть, житиме, як i жив. Але мене цiкавить, як це покiйник примудрився живiсiньким пiднятися з труни? - А при чому тут я? - вперше обурилася чарiвна повiя. - Хiба я вигадую податки? - До чого тут податки? - Аякже! Ще не прохолонуть слiди римських митарiв, як уже сунуть по десятину бiрючi Кайафи. Бiдаковi хоч живцем у труну лягай! От Лазар i влiз до труни... Веселий Герман зареготав: - Ну й утяв! I що ж, бiрючi повiрили? - Та повiрили... Але вони описали геть усе майно на покриття десятини i витрат на похорон. Ледве Лазаря живцем у землю не закопали. |
ИНТЕРЕСНОЕ О ЛИТЕРАТУРЕ
ТОП 20 КНИГ
ТОП 20 АВТОРОВ
| ||||||||||||
|