Суперклей Христофора Тюлькина, або Вас викрито - здавайтесь! (на украинском языке)   ::   Костецкий Анатолий

Курям на смiх!

Саме через цю халепу Христофор iще з першого класу вирiшив стати у майбутньому всесвiтньовiдомим ученим, щоб люди, почувши його iм'я та прiзвище, шанобливо казали: "О, це -- голова!", а не хапалися за животи вiд смiху. Тож вiдколи вiн навчився читати, з книгою вже не розлучався. Читав Тюлькiн здебiльшого наукову лiтературу i хоча мало що iз прочитаного розумiв, анiтрохи не журився. Вiн десь вичитав, що треба накопичувати знання, а коли їх набереться достатня кiлькiсть, вони самi вишикуються у струнку систему, i людина зробить генiальне вiдкриття чи побудує новiтню наукову теорiю.

Тюлькiн не тiльки читав, а й займався найрiзноманiтнiшими дослiдами. Чого вiн тiльки не робив!

А втiм, зараз iще не час про це розповiдати...

Отож, зустрiвши Бевзя, Христофор зовсiм не образився за "Тюлю", а, стримуючи дрижаки, вiдказав:

-- Я те... я того... трохи прихворiв!

-- Радий бачити тебе живим i здоровим! -- реготнув Бевзь. -- А то я був подумав, що мiй карбованець -- тю-тю! А ти, бачиш, -- живий! Ну, давай, -- простягнув вiн до Христофора долоню.

-- Бевзю, -- благально глянув на здоровила Христофор, -- а може, почекаєш? Я лiхтарика хочу купити.

-- Що-о-о?! -- не своїм голосом ревонув Бевзь. -- Ти як мене назвав? -- Вiн ухопив хлопчика за барки й почав трусити, примовляючи: -- Запам'ятай раз i назавжди: мов iм'я -- Семен, або скорочено -- Сем. I коли я хоч раз iще почую iнше -- начувайся? -- Потiм вiн вiдпустив наляканого до смертi Христофора й додав: -- Я сьогоднi добрий, живи! Та й карбованцi губити жаль: вiдправлю тебе на той свiт, i вони гайнуть за тобою. Ну, давай!

Тюлькiн, страшенно радий, що так дешево вiдбувся, мовчки тицьнув Бевзевi карбованця i припустив додому, картаючи себе за промах. Адже вiн чудово знав: Бевзем Семена можуть називати лише його дружки, для iнших вiн -- Сем...

Усе це пригадалося Христофоровi на останньому уроцi, й вiн млiв зо страху перед майбутнiм: саме сьогоднi мав платити, а в нього, як на грiх, не було й копiйчини.

-- Тю ля, ти що -- заснув? -- зазирнув у дверi класу його сусiда й найкращий друг Васько з третього "Б", веселий вiдчайдух i вправний спортсмен. -- Ану, додому!

Христофор навiть не ворухнувся.

-- Ну й сплюх! -- пiдiйшов Васько й ляснув Тюлькiна по плечу. -Диви, на уроцi заснув!

-- Та не сплю я, не сплю! -- скипiв Христофор. -- Одчепись вiд мене!

-- Чого кричиш, як навiжений! Краще поясни, що сталося?

Христофор заспокоївся -- i про все розповiв друговi.

-- Ну й дiла, -- похитав головою Васько. -- У мене теж нi копiйки. Ну, нiчого, ходiм -- якось, може, обiйдеться.

Та тiльки-но друзi завернули на свою вулицю, як наскочили на Бевзя. Той тримав руки в кишенях i щось весело насвистував. Запримiтивши хлопцiв, Бевзь ступив Христофоровi назустрiч i вигукнув:

-- Наре-е-штi! Вже хвилин двадцять жду, а менi ж нiколи -- друзi чекають. Ну, давай!

-- Я сьогоднi без грошей... -- ледь пробелькотiв Тюлькiн.

-- Знову, хлопчику, жартуєш? -- посунув на бiдолаху Бевзь. -- Чи забув про мої рученята?

-- Я вiддам, -- не на жарт злякався Христофор, -- слово честi, завтра ж вiддам!

-- Ну, гляди менi! -- Бевзь повiв перед Христофоровим носом своїм кулачиськом. -- Щоб завтра вiддав i з процентами -- руб двадцять! А це -- за моральну травму, компенсацiя. -- Вiн зiрвав iз сорочки Тюлькiна олiмпiйський значок i, сплюнувши крiзь зуби, посунув на спортивний майданчик за школою, де його вже чекали дружки.

-- Ходiм до мене, -- запропонував засмученому Тюлькiну Васько. -В шахи пограємо, кiно подивимось.

Христофор мовчки кивнув, i друзi рушили до Васька.

Тюлькiн частенько пiсля урокiв завертав до нього. Вони разом учили уроки, обговорювали мiжнароднi подiї, грали в шахи, дивилися телевiзор i, звичайно, мрiяли. Одне слово, спiльних справ у них завжди вистачало.

-- Ти не переживай, -- утiшав друга Васько. -- Якось минеться, не сьогоднi, так завтра. Не може ж отак бути все життя.