Тореадори з Васюкивки   ::   Нестайко Всеволод Зиновьевич

I йдеться про бiй бикiв, а не цапiв. Треба, щоб було щось бичаче, коров'яче щось — велике i крутороге.

— Коров'яче? — кажу. — Слухай, то, може, узяти просто корову? Бо, крiм Петьки, справжнiх бикiв у нас чортма, а корiв скiльки хочеш. I взагалi нiде не сказано, що обов'язково має бути бик.

Ява задумався:

— Хтозна, може й так.

— Тодi, — кажу, — кращої кандидатури, нiж ваша Контрибуцiя, i не придумаєш.

— А чому Контрибуцiя? Чому не ваша Манька?

— Бо в нашої Маньки теля i один рiг зламаний. Ти хочеш, щоб з нас смiялися? Тореадори з однорогою коровою! Карикатура. Такого ще нiколи в свiтi не було.

— Можна, звичайно, i Контрибуцiю. Але вона трохи психiчна.

— Що значить «психiчна»! Скажи краще, що ти просто мами боїшся.

— Я — боюсь? От я зараз дам тобi у вухо, i ти побачиш, як я боюсь. Ану забери свої слова назад!

— Я забираю, але ти все одно боїшся.

— Боюсь?

— Боїшся…

— Боюсь?

— Боїшся…

Я схопивс.я рукою за вухо i в свою чергу затопив Явi кулаком у живiт. Ми покотилися по травi й викотилися на дорогу. Все, що було на дорозi поганого, ми, качаючись, пiдiбрали на свої штани i сорочки. Перший отямивсь я.

— Стривай, — кажу, — годi. А то замiсть бою бикiв у нас вийшов бiй дуракiв.

— Це ж ти винен. Ну, гаразд, спробуємо Контрибуцiю. Завтра поженемо пасти i спробуємо. А то твоя Манька i справдi для телевiзора не пiдходить. Ще люди подумають, що то не корова, а собака.

Менi вже остогидло битися, i я удав, нiби не зрозумiв, як тяжко вiн образив нашу Маньку.

Наступного ранку ми зустрiлися на шляху, що вiв до вигону. Я гнав Маньку, Ява — Контрибуцiю. Корови плентались, легковажно метляючи хвостами, i не пiдозрювали, який це iсторичний день.

У Яви на головi був крислатий дамський капелюшок, який лишився нам у спадщину вiд однiєї дачницi, що вiдпочивала в нас позаторiк. Капелюшок був на Яву завеликий i насувався на очi. Щоб хоч що-небудь бачити i не впасти, Ява мусив весь час сiпати головою, поправляючи його. Здавалося, нiби вiн комусь кланяється.

У мене пiд пахвою був килимок. То був знаменитий килимок. Я його пам'ятаю стiльки, скiльки взагалi щось пам'ятаю. Вiн висiв над моїм лiжком. Килимок був червоний, i на ньому вишито троє кумедних цуценят, що сидiли вкупочцi, прихилившись одне до одного головами. То були Цюця, Гава i Рева, про яких менi мати колись розповiдала рiзнi «баналюки», аж поки я не засинав. Останнi два роки, позаяк я вже вирiс, килимок лежав у скринi, i тепер вiд Цюцi, Гави i Реви дуже тхнуло нафталiном.

Килимок i капелюшок — то був наш тореадорський реманент. По дорозi ми ще вирiзали з лiщини двi прекраснi шпаги. Ми були в повнiй бойовiй готовностi.

Ми йшли i спiвали арiю Хозе з опери Бiзе «Кармен», яку багато разiв чули по радiо.

Торе-гадор, сыеле-ге-е в бой, торе-гадор, торе-гадор…

Там ждет тебя-га любовь, там ждет тебя-га-га любовь.

Ми спiвали i не знали, що нас жде.

Небо було синє-синє — справжнє iспанське небо.

Погода — саме пiдходяща для бою бикiв.

Ми погнали корiв аж на край вигону, туди, де ставок, — далi вiд людських очей.

— Оджени свою Маньку вбiк, щоб не заважала, — скадав Ява, — i давай починати.

Я не став сперечатись. Тим бiльше, Манька у нас дуже нервова, їй краще не бачити бою бикiв.

Ява поправив на головi капелюшка, пiдтягнув штани, взяв мого килимка i, витанцьовуючи, навшпиньках став пiд ходити до Контрибуцiї. Пiдiйшов до самiсiнької морди i почав вимахувати килимком перед очима. Я затамував подих — зараз почнеться…

Ява замахав килимком ще дужче.

Контрибуцiя — анiчичирк!

Спокiйнiсiнько щипає собi траву.

Ява мазнув її килимком по нiздрях. Контрибуцiя тiльки одвернула морду.

Ява роздратовано верескнув i щосили хльоснув її килимком. Контрибуцiя, лiниво переступаючи ногами, повернулася до Яви хвостом.