Пульс всесвиту   ::   Бабула Владимир

От i все.

— Але вiд чого захистити, скажiть, прошу?

— Од вiйни. Вiд жахливої, смертельної вiйни… Дивлячись палаючим поглядом кудись удалину крiзь бетоннi стiни, Пегас важко дихав i говорив безперервно. Я досi пам'ятаю кожне його слово, кожну iнтонацiю.

— Вас, певно, цiкавить, як я хочу цього досягти. Я вiдкрив особливий вид гравiтацiйних хвиль, їх можна передавати на яку завгодно вiдстань. Ними можна впливати на бiоелектричнi процеси мозку; iнакше кажучи — на мислення людини. В цьому й полягає суть мого найголовнiшого вiдкриття. — Пегас зробив паузу i витер пiт з лоба. — Вперше усвiдомивши досягнуте, я спочатку розгубився, навiть злякався можливих наслiдкiв. I раптом мене осяяла блискуча думка: а що, коли абсолютно i назавжди стерти з людського мозку думку про вiйну? I не тiльки думку, але й пам'ять про неї, сховану десь в iмлi пiдсвiдомостi.

— А чи зачеплять вашi таємничi променi саме цю частину пам'ятi? перебив я його нарештi.

— В усякому разi, я цього прагну. Але, на жаль, дослiди з живими людьми пов'язанi з великими ускладненнями.

— Невже ви проводите такi дослiди на людях?!

— Поки що нi. Але незабаром на це зважусь. Незабаром. Можете менi повiрити.

Гаряча хвиля пробiгла у мене по тiлу. З'явилось вiдчуття, яке виникає у альпiнiстiв на запаморочливiй висотi гострого гiрського гребеня над проваллями, — i не розпач, не лють, а щось таке, що змушує пружнiшати м'язи, загострює волю. Я насилу стримався, щоб не вибухнути, i сказав хрипло:

— А чим ви хочете заповнити порожнi мiсця, якi виникнуть у пам'ятi?..

— Розумiю ваше хвилювання, — розсудливо вiдповiв Пегас.- I я спочатку переживав щось подiбне. Але нiчого, це минеться. Бачу, що ви починаєте мене розумiти. Про порожнi мiсця я теж думав i вирiшив заповнити їх найпрекраснiшим з того, що могло створити людство досi. Я запишу в людський мозок вмiст бiблiотеки, якою ви там, нагорi, так захоплювались. Коли над свiтом помчать благодiйнi хвилi, кожен якоюсь мiрою стане Аристотелем, Платоном, Декартом, Шопенгауером, Гете, Достоєвським. У кожного фiлософа та класика я вiзьму найкраще, найвеличнiше…

Вiн говорив, i я вiдчував, що поступово знову заспокоююсь.

— Невже ви не розумiєте, що створите у головах людей плутанину? урвав я його. — А чи переконанi ви, що зумiєте вибрати з культурної спадщини людства справдi найкраще?

— Моя всебiчна освiта така широка, що можете не сумнiватись у цьому! самовпевнено заявив Пегас. — Певен, що зумiю розiбратися без радникiв.

Ця вiдповiдь ще бiльше переконала мене в тому, що я говорю з людиною, яка вже давно втратила вiдчуття реальностi. Та все ж я ще сподiвався отверезити його.

— Як видно з усього, ваше вiдкриття має величезне значення для людства. Але чому ж у такому разi ви не вiддасте його в розпорядження суспiльства? Чому таку важливу справу здiйснюєте один, у пiдземеллi? Навряд щоб вам пощастило побудувати такий передавач, який вплинув би на всю земну кулю, а з своїми хвилями вам доведеться звертатись таки далеченько: у нас вiйна нiкого не приваблює.

Пегас судорожно вчепився в стiл з екранами.

— Доки я не доведу свiй план до кiнця, вiдкриття з рук не випущу!.. Ви уявляєте, що трапиться, якщо комусь заманеться зловживати ним? Або ж його вкрадуть — вкрадуть, а потiм нiхто й не згадає про мене… Чи, може, скажете, мало було викрадено великих винаходiв?.. Справдi, передавач завдає менi багато клопоту. I все одно в мене є надiя. За попереднiми розрахунками, гравiтацiйний передавач потребуватиме такої ж кiлькостi енергiї, як звичайна радiостанцiя.

— А чи не зрадить вас велика витрата електрики? — запитав я.

— Нi, енергiю я беру безпосередньо з мережi, без лiчильника. Звiсно, в iнтересах людства, — хихикнув Пегас.

— Дивно! — сказав я з iронiєю.