Пульс всесвиту   ::   Бабула Владимир

Настiльки я знаю, Пегас — це крилатий кiнь з грецької мiфологiї… Правда, тут живе один дивак, але його звуть iнакше…

Промимривши пробачення, ми попростували до виходу.

— I навiть у всiй нашiй околицi такої людини немає! Я знаю майже всю Малу-Страну! — кричала вона, стоячи на сходах.

Ми вибiгли з будинку, як дiти, що втнули якусь штуку, i аж на вулицi зареготали.

— Тепер я зватиму тебе доктором Пегасом! — сказала Єва. — А ти, виявляється, шукач пригод!.. Ходiмо-но до кав'ярнi та вип'ємо чорної кави, поки я трохи отямлюсь.

Ми вже одiйшли вiд дверей на кiлька крокiв, як раптом до будинку пiд'їхав i зупинився мотоцикл. З нього зскочив i попрямував до нас чоловiк у шкiрянiй куртцi з капюшоном на головi.

— Добривечiр, пане редактор! Давно чекаєте? Пробачте, я трохи затримався в iнститутi.

— Професор Кржижек?! — вигукнув я з подивом. — То це ви i є той таємничий доктор Пегас?

— Так, я трохи вас поiнтригував. Знаю, що журналiсти — народ допитливий. Але загалом я справдi Пегас, в усякому разi, мене так називають колеги за мої фантастичнi iдеї… Ваша дружина? — обернувся вiн до Єви.

— Поки що — нi.

— Вiдверто кажучи, на жiноче товариство я не розраховував. Знаєте, я живу сам, i в квартирi у мене безладдя.

Єва зрозумiла, що вчений хоче говорити зi мною без свiдкiв.

— Я теж не збиралась у гостi, — сказала вона стримано. — Гонза розповiв менi про вас кiлька хвилин тому… Скiльки часу ви затримаєтесь? Я хотiла б зайти до кав'ярнi та випити чашку кави. Ми, власне, i прямували туди.

— Не бiльш як годину, — зрадiв Пегас. — Ви не гнiваєтесь на мене?

— Отже, за годину я чекатиму на тебе, — сказала на прощання Єва i енергiйно попрямувала до Малтезької площi. Вона, мабуть, вiдчула, що я дивлюсь на неї, бо ще разiв зо два озирнулась i вiтально помахала менi рукою. Тодi я ще не уявляв, чим був для мене отой жест.

Пегас — вiднинi я називатиму доктора Кржижека тiльки цим iменем втягнув мотоцикл у коридор, увiмкнув великий електричний лiхтар i повiв мене скрипучими сходами на другий поверх. Бiля дверей у кiнцi невеликого, просякнутого запахом цвiлi коридора вiн зупинився.

— Фердо, вiдчини, я привiв шановного гостя! — звернувся Пегас приглушеним голосом до когось за дверима.

Важкi дубовi дверi повiльно вiдчинились. На мiй подив, за ними нiкого не було.

— Увiмкни свiтло, Фердо! Не будемо ж ми сидiти в темрявi.

На стiнах спалахнуло кiлька електричних лампочок. Ми зайшли до яскраво освiтленого примiщення з ажурною стелею.

— З ким ви говорили? — спитав я зацiкавлено. — Тут же нiкого немає?

— Ви маєте на увазi Ферду? Це мiй невидимий служник.

— Невидимий?!

— Я можу легко переконати вас у цьому. Вiн скоряється менi з першого ж слова… Слухай, Фердо, чому ти досi не опустив завiси? Адже сусiди дивляться нам просто на стiл!

Завiси тихо зашарудiли й опустились, а в мене по спинi поповзли мурашки.

— Ферда виконує також писанi накази. Напишiть будь-яке завдання на цьому паперi.

"Фердо, запали вогонь, бо тут холодно!" — написав я калiграфiчним почерком.

У ту ж мить спалахнули газовi пальники.

— Я вже догадуюсь, що це за чудеса: прихованi десь кiбернетичнi апарати реагують на звуки голосу. Але оцей письмовий наказ мене збив з пантелику. Ви непомiтно натиснули на якусь кнопку, правда ж? — допитувався я.

— Я не люблю каверзiв. Усе, що вам було продемонстровано, — найчистiша наука… Але на вас чекають ще цiкавiшi сюрпризи. Адже я обiцяв вам дати тему для фантастичного оповiдання, — сказав Пегас.

Я оглянув кiмнату. Полицi аж пiд стелю повнi книжок Звичайний письмовий стiл. Круглий столик з двома зручними крiслами. Праворуч вiд дверей — iмiтацiя англiйського камiна. Над ним виднiлися великi залiзнi дверцята, якi, напевне, вели до широкого димоходу. Дверцята були пофарбованi в той же колiр, що й стiни.

— Трохи тiснувато… — сказав я, аби не мовчати.

— Це на перший погляд… Фердо, покажи добродiєвi спальню.