Енейда (Энеида)   ::   Котляревський Іван Петрович

[74] Поромщик їх щонайглавнійший

З Енеєм їздив всякий раз,

Йому слуга був найвірнійший —

По-нашому він звавсь Тарас.

Сей, сидя на кормі, хитався,

По саме нільзя нахлистався

Горілочки, коли прощавсь.

Еней велів його прийняти,

Щоб не пустивсь на дно ниряти

І в луччім місці би проспавсь.

[75] Но видно, що пану Тарасу

Написано так на роду,

Щоб тілько до сього він часу

Терпів на світі сім біду.

Бо, розхитавшись, бризнув в воду,

Нирнув – і, не спитавши броду,

Наввиринки пішла душа.

Еней хотів, щоб окошилась

Біда і більш не продовжилась,

Щоб не пропали всі з коша.



Частина третя

[1] Еней-сподар, посумовавши,

Насилу трохи вгамовавсь;

Поплакавши і поридавши,

Сивушкою почастовавсь;

Но все-таки його мутило

І коло серденька крутило,

Небіжчик часто щось вздихав;

Він моря так уже боявся,

Що на богів не покладався

І батькові не довіряв.

[2] А вітри ззаду все трубили

В потилицю його човнам,

Що мчалися зо всеї сили

По чорним пінявим водам.

Гребці і весла положили,

Та сидя люлечки курили

І кургикали пісеньок:

Козацьких, гарних, запорозьких,

А які знали, то московських

Вигадовали бриденьок.

[3] Про Сагайдачного співали,

Либонь, співали і про Січ ,

Як в пікінери набирали,

Як мандровав козак всю ніч;

Полтавську славили Шведчину,

І неня як свою дитину

З двора провадила в поход;

Як під Бендер’ю воювали,

Без галушок як помирали,

Колись як був голодний год.

[4] Не так-то діється все хутко,

Як швидко кажуть нам казок;

Еней наш плив хоть дуже прудко,

Та вже ж він плавав не деньок;

Довгенько по морю щось шлялись

І сами о світі не знались,

Не знав троянець ні один,

Куди, про що і як швендюють,

Куди се так вони мандрують,

Куди їх мчить Анхізів син.

[5] От так поплававши немало

І поблудивши по морям,

Як ось і землю видно стало,

Побачили кінець бідам!

До берега якраз пристали,

На землю з човнів повставали

І стали тута оддихать.

Ся Кумською земелька звалась,

Вона троянцям сподобалась,

Далось і їй троянців знать.

[6] Розгардіяш настав троянцям,

Оп’ять забули горювать;

Буває щастя скрізь поганцям,

А добрий мусить пропадать.

І тут вони не шановались,

А зараз всі і потаскались,

Чого хотілося шукать:

Якому – меду та горілки,

Якому – молодиці, дівки,

Оскому щоб з зубів зігнать.

[7] Були бурлаки сі моторні,

Тут познакомились той час,

З диявола швидкі, проворні,

Підпустять москаля якраз.

Зо всіми миттю побратались,

Посватались і покумались,

Мов зроду тутечка жили;

Хто мав к чому яку кебету,

Такого той шукав бенкету,

Всі веремію підняли.

[8] Де досвітки, де вечорниці,

Або весілля де було,

Дівчата де і молодиці,

Кому родини надало,

То тут троянці і вродились;

І лиш гляди, то й заходились

Коло жінок там ворожить,

І, чоловіків підпоївши,

Жінок, куди хто знав, повівши,

Давай по чарці з ними пить.

[9] Які ж були до карт охочі,

То не сиділи дурно тут;

Гуляли часто до півночі

В ніска , в пари , у лави , в жгут ,

У памфиля , в візка і в кепа ,

Кому ж із них була дотепа,

То в гроші грали в сім листів ,

Тут всі по волі забавлялись,

Пили, іграли, женихались.

Ніхто без діла не сидів.

[10] Еней один не веселився,

Йому немиле все було;

Йому Плутон та батько снився,

І пекло в голову ввійшло.

Оставивши своїх гуляти,

Пішов скрізь по полям шукати,

Щоб хто дорогу показав:

Куди до пекла мандровати,

Щоб розізнати, розпитати,

Бо в пекло стежки він не знав.

[11] Ішов, ішов, аж з русих кудрів

В три ряди капав піт на ніс,

Як ось забачив щось і уздрів,

Густий пройшовши дуже ліс.

На ніжці курячій стояла

То хатка дуже обветшала,

І вся вертілася кругом;

Він, до тії прийшовши хати,

Хазяїна став викликати,

Прищурившися під вікном.