Енейда (Энеида) :: Котляревський Іван Петрович
Страница: 6 из 134 | |||
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||
КАТЕГОРИИ КНИГПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ О КНИГАХМихаил (19.04.2017 - 06:11:11) Антихрист666 (18.04.2017 - 21:05:58) Ладно, теперь поспешили вы... (18.04.2017 - 20:50:34) Роман (18.04.2017 - 18:12:26) АНДРЕЙ (18.04.2017 - 16:42:55) СЛУЧАЙНОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕЭто, верно, обман? 01.07.10 - 06:15 Хотите чтобы ваше произведение или ваш любимый стишок появились здесь? добавьте его! |
Потім Дідона мов унишкла, Звеліла, щоб і Гандзя вийшла, Щоб їй насумоватись всмак. [64] Довгенько так посумовавши, Пішла в будинки на постіль; Подумавши там, погадавши, Проворно скочила на піл. І взявши з запічка кресало І клоччя в пазуху чимало, Тихенько вийшла на город. Ночною се було добою І самой тихою порою, Як спав хрещений ввесь народ. [65] Стояв у неї на городі В кострі на зиму очерет; Хоть се не по царській породі, Та де ж взять дров, коли все степ; В кострі був зложений сухенький, Як порох, був уже палкенький, Його й держали на підпал. Під ним вона огонь кресала, І в клоччі гарно розмахала, І розвела пожар чимал. [66] Кругом костер той запаливши, Зо всей одежі роздяглась, В огонь лахміття все зложивши, Сама в огні тім простяглась. Вкруг неї полом’я палало, Покійниці не видно стало, Пішов од неї дим і чад! — Енея так вона любила, Що аж сама себе спалила, Послала душу к чорту в ад. Частина друга [1] Еней, попливши синім морем, На Карфагену оглядавсь; Боровсь з своїм, сердега, горем, Слізьми, бідняжка, обливавсь. Хоть од Дідони плив поспішно, Та плакав гірко, неутішно. Почувши ж, що в огні спеклась, Сказав: «Нехай їй вічне царство, Мені же довголітнє панство, І щоб друга вдова найшлась!» [2] Як ось і море стало грати, Великі хвилі піднялись, І вітри зачали бурхати, Аж човни на морі тряслись. Водою чортзна-як крутило, Що трохи всіх не потопило, Вертілись човни, мов дурні. Троянці з страху задрижали, І що робити, всі не знали, Стояли мовчки всі смутні. [3] Один з троянської ватаги, По їх він звався Палінур; Сей більше мав других одваги, Сміленький був і балагур; Що наперед сей схаменувся І до Нептуна окликнувся: «А що ти робиш, пан Нептун! Чи се і ти пустивсь в ледащо, Що хочеш нас звести нінащо? Хіба півкопи і забув?» [4] А далі після сеї мови Троянцям він так всім сказав: «Бувайте, братця, ви здорові! Оце Нептун замудровав. Куди тепер ми, братця, пійдем? В Італію ми не доїдем, Бо море дуже щось шпує, Італія відсіль не близько, А морем в бурю їхать слизько, Човнів ніхто не підкує. [5] Ось тут земелька єсть, хлоп’ята, Відсіль вона невдалеку: Сіцілія, земля багата, Вона мені щось по знаку. Дмухнім лиш, братця, ми до неї Збувати горесті своєї, Там добрий цар живе Ацест. Ми там, як дома, очуняєм, І, як у себе, загуляєм, Всього у нього вдоволь єсть». [6] Троянці разом прийнялися І стали веслами гребти, Як стрілки, човники неслися, Мов ззаду пхали їх чорти. Їх сіцілійці як уздріли, То з города, мов подуріли, До моря бігли всі встрічать. Тут між собою розпитались, Чоломкались і обнімались, Пішли до короля гулять. [7] Ацест Енею, як би брату, Велику ласку показав, І, зараз попросивши в хату, Горілкою почастовав; На закуску наклали сала, Лежала ковбаса чимала І хліба повне решето. Троянцям всім дали тетері І відпустили на кватері: Щоб йшли, куди потрапить хто. [8] Тут зараз підняли банькети, Замурмотали, як коти, І в кахлях понесли пашкети, І киселю їм до сити; Гарячую, м’яку бухинку, Зразову до рижків печінку, Гречаний з часником панпух. Еней з дороги налигався І пінної так нахлестався, Трохи не виперсь з його дух. [9] Еней хоть трохи був підпилий, Та з розумом не потерявсь; Він син був богобоязливий, По смерті батька не цуравсь. В сей день його отець опрягся, Як чикилдихи обіжрався, — Анхіз з горілочки умер. Еней схотів обід справляти І тут старців нагодовати, — Щоб біг душі свій рай одпер. |
ИНТЕРЕСНОЕ О ЛИТЕРАТУРЕ
ТОП 20 КНИГ
ТОП 20 АВТОРОВ
| ||||||||||||
|