Сватання на Гончаривци   ::   Квитка-Основьяненко Григорий Федорович

А хто ж то й дав, так навдивовижу! Каже, дала йому чорнява молодиця, а в неї хата з немазаним верхом. От як у воко уліпила! Чи знаєте Грициху, старого Пискавки невістку? Вона, вона йому починила! Адже ж сама чорнява, та й верх на хаті немазаний. Я ще її, падлюку, буду позивати, щоб не відбивала мужика. Ну, одже ж то ворожка і дала мені зілля та й каже: «Звари та й дай йому якраз на молодику, у глуху північ, як перші півні заспівають», а я, собі на лихо, чи проспала, чи так на мене наслано, що первих півнів не почула та дала, як другі заспівали. Що ж: як випив, як зскоче, як дерне з хати, та на вулицю; а там як чкурне, так аж ляпотить, та й поченчиковав аж на Косолапівку. Пив, пив, три дня там пив, усе з себе попропивав. Вже сама знайшла та насилу додому доволокла. Та від того часу ще гірш п'є. Та вже хіба крадькома вирветься, а то, як того цуцика, на верьовці держу.

Кандзюба. Де ж він тепер?

Одарка. Оттам заперла, нехай висидиться.

Прокип (за воротами поет). Била жінка мужика, за чуприну взявши…

Кандзюба. Бач, де обізвався! Здоров, приятелю; а ходи-ке сюди!

Прокип. Рада б душа в рай, так гріхи не пускають… Як жінка скаже.

Кандзюба (Одарке). Випустіть-бо його, будьте ласкаві. Маю до вас діло.

Одарка. Ану вже іди сюди, іди!

Прокип выходит.

ТЕРЦЕТ



Кандзюба.

Послухайте мене,

Ось будьмо ми сватами,

Одарка.

Кажіть, кажіть, у чім?

Сьому ми раді сами.

Прокип.

На вольну щоб сходить?

Горілки принести?

Одарка.

Та годі тобі, дурню,

Не знать про що товкти!

Він знай своє.

(Кандзюбе.) Кажіть, а що таке?

Кандзюба. А що? Дочка в вас є?

Прокип и Одарка. Є, є!

Кандзюба. Така, що треба годовати?

Одарка. Хоч сьогодня віддавати.

Кандзюба. Сина маю.

Прокип и Одарка. Знаю.

Кандзюба. Так віддайте!

Одарка. Потурайте! Чи він нам рівня?

Прокип. От і треба добувати. Та на вольну швидш чухрати. А де твоя гривня?

Одарка (мужу). Відв'яжися, врагова дитина! (Кандзюбе.)

Усяк зна,

Що в вашого сина

Та клепки нема!

Кандзюба.

Що б то як?

Одарка.

Та так:

Прибитий на цвіту,

Кандзюба.

Тю-тю!

Та ще фіть-фіть!

Ви діло тут кажіть:

Чи віддасте?

(С насмешкою.)

Чи нехай ще підросте?

Мене ви не держіть.

(Вместе)

Кандзюба.

А чому ж і не віддати?

В нього всього є

Прокип.

Як же можна і віддати,

Коли горілки він не п'є?

Одарка.

Як же можна і віддати?

Дурний! Його всяк б'є.

Кандзюба. Гай-гай! Товкуєте не. знать об чім! Горшка окропу не стоїть. Та хоч би і зовсім дурний був, так не узяв його кат, буде багатий після моєї смерті; аж розумній жінці за ним і добре буде. Слава тобі господи! Є великів пар, може, двадцятеро; ходимо у Крим за сіллю і за рибою на Дій і усякую хуру беремо, чи у Кирсон, чи у Водесу. Є й коров'ят з п'ятнадцятеро та овечат там чи дві сотні, чи й більш; батраків дома з десяток та при скотині на бразі скільки є. Буде чим орудовати; перепадатиме копійка. А мій же Стецько та не зовсім і дурний: він, собі на лихо, трошки непам'ятливий та нерозсудливий, та до сьома не налічить, та не зна, що руб, а що гривня; а то зовсім парень-друзяка. Та й яка нужда, що нічого не зна: жінка навчить і усьому товк дасть, та й буде панею жити. Коли схоче яке ремество держати, чи коца-рювати, чи по-вашому бублейничати,…

Прокип. Або й шинкарювати; і то діло дуже добре!

Кандзюба. Та що захоче, то вже не піде до людей позичати. Нуте, чого тут думати? Так чи не так, так я піду до других; бачите, вже нерано.

Одарка (с явным удовольствием слушала его), А що, Прокопе, як думаєш?

Прокип. Ти думай, а я вже за тобою.

Поют:

Кандзюба.

Так будьмо ж ми сватами!

Одарка.

Сьому ми раді сами.

(Вместе)

Кандзюба.

Пришлю, пришлю людей,

Свати мої любезні!

Стецька свого пришлю.

Прокип.