Таэмниця двох океанив :: Адамов Григорий Борисович
Страница: 7 из 229 | |||
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||
КАТЕГОРИИ КНИГПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ О КНИГАХМихаил (19.04.2017 - 06:11:11) Антихрист666 (18.04.2017 - 21:05:58) Ладно, теперь поспешили вы... (18.04.2017 - 20:50:34) Роман (18.04.2017 - 18:12:26) АНДРЕЙ (18.04.2017 - 16:42:55) СЛУЧАЙНОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕН. Де Бюрон \" Дорогой, ты меня слушаешь? Тогда повтори, что я сейчас сказала!\" Безумно смешная, ироничная, с тонким французким юмором книга. Писательница описывает все прелести и нюансы простой семейной жизни. Получила огромное удовольствие! 09.09.10 - 08:52 Хотите чтобы ваше произведение или ваш любимый стишок появились здесь? добавьте его! |
Його м'яке волосся, звичайно гладенько причесане, з рівним боковим проділом, зараз трохи розкуйовдилось і злиплося від поту. Великі сірі очі стали круглими. Тонке, з гострим підборіддям обличчя було блідим. Тіні, які мелькали довкола, лякали його. Згущений зеленуватий сутінок ущелин, гротів, проваль у нагромадженні скель, гірлянди водоростей, що гойдалися, зарості морських лілій – звідусіль загрожувало несподіваним, страшним, нещадним. Він ледве волік ноги, його кроки підіймали з дна легкими сріблистими хмаринками білий кораловий пісок. Він наступав на голотурії, які мирно ковтали мул, на морські зорі, що повільно повзали по дну, на мармуровобілі мішкуваті асцидії, які лопалися під його важкими підошвами, на вапнякові трубочки черв'яків, які висунули догори свої червоні зябра з дивовижно тонким гіллястим узором кровоносної системи… – Ну ось, – сказав зоолог, який ішов попереду, – кар'єра мурени закінчилась швидко. Із зубів баракуди рідко кому вдається врятуватись. – А нам вона… нічого не могла б заподіяти, Арсене Давидовичу… коли б ми не заховалися в ущелину? – злегка заїкаючись, запитав Павлик. Зоолог посміхнувся і, за звичкою, підняв руку, щоб погладити свою чудову асірійську бороду, вкриту рівними рядами дрібних завитків. Але рука пройшлася лише по гладеньких металевих грудях скафандра. – Будь спокійним! – відповів він. – Проти наших скафандрів безсилі зуби не тільки баракуди, а навіть володаря підводних глибин – кашалота. І я потяг тебе в ущелину не тому, що боявся: мені просто не хотілося заважати акторам на сцені. Але навіть Скворешні я не радив би зустрічатися під час купання, в самих трусах, з баракудою. Це, мабуть, найстрашніша риба, найхоробрі-ший хижак антільських вод. Зоолог раптом зупинився, опустився на коліна і, пильно вдивляючись у щось на дні, покликав: – Павлику! Надзвичайне видовище! Йди сюди швидше, бічо! Голос його в маленькому радіоприймачі, захованому в шоломі Павлика, звучав весело і збуджено. Крізь прозорий шолом Павликові видно було велику голену голову в такому самому шоломі, крупний ніс, волохаті чоріи брови і синьочорну блискучу бороду, що зникала під коміром скафандра Спереду шолома блищав сріблом рефлектора невеликий, але потужний, немов маленьке сонце, круглий випуклий ліхтар. Металевий, кольору воронова-ної сталі скафандр на спині і грудях роздувався, роблячії маленького зоолога схожим на фантастичного горбатого карлика. В цих горбах у нього і в Павлика містились невеликі, але значної ємкості електричні акумулятори, механізми для руху, запаси кисню. На гнучкому металевому поясі висіли кортик, ще один переносний ліхтар, сокирка на довгому топорищі, круглий згорток і щось на зразок Довгого плесковатого патронташа. Справа біля пояса висів квадратний плесковатий ящичок з ручкою і коротким дулом, як у браунінга. До ручки ящичка тягся з спинного горба гнучкий шнур. На лівій руці в металеву манжету скафандра під прозорими кружечками були вправлені три найнеобхідніші для підводних подорожей прилади – годинник, компас і глибиномір. Павлика найбільш вражала несподівана гнучкість цього металевого одягу. І тепер, коли зоолог без напруження, легко і вільно нагнувся, став на коліно, підняв руку і покликав нею Павлика, хлопчик не міг утриматися, щоб не приторкнутися металевими пальцями до своїх металевих грудей. Це було чудесно і захоплююче. Це викликало почуття безпеки і спокою. «Навіть зуби кашалота безсилі проти наших скафандрів», повторив він слова зоолога і, вже зовсім повеселілий, квапливо підійшов до нього, трохи напружуючись, щоб перебороти опір води. Не спускаючи очей з якоїсь яскравої плями, що повільно рухалася по дну, зоолог витяг руку: – Тихенько, Павлику! Не злякай їх! Нагнись і дивися. |
ИНТЕРЕСНОЕ О ЛИТЕРАТУРЕ
ТОП 20 КНИГ
ТОП 20 АВТОРОВ
| ||||||||||||
|