Казка про калинову сопилку :: Забужко Оксана
Страница: 6 из 32 | |||
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||
КАТЕГОРИИ КНИГПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ О КНИГАХМихаил (19.04.2017 - 06:11:11) Антихрист666 (18.04.2017 - 21:05:58) Ладно, теперь поспешили вы... (18.04.2017 - 20:50:34) Роман (18.04.2017 - 18:12:26) АНДРЕЙ (18.04.2017 - 16:42:55) СЛУЧАЙНОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕЯ хочу рисовать звезды, 13.05.10 - 05:18 Хотите чтобы ваше произведение или ваш любимый стишок появились здесь? добавьте его! |
Того дня якось довго не облягалися спати, в хаті пахло пирогами, і вишнівкою, і хмільними вишнями, всипаними з бутля , шумувало осідаючою курявою метушні й невистиглим збудженням дорослих, і вона, як узяла собі змалечку за звичку, понесла свою радість, завелику, щоб зміститися в хаті, надвір — до місяця. Місяць стояв уже високо, світив на повну силу недужним горючим сріблом у синцюватих протінях улоговин і, своїм звичаєм, мовчав їй просто в лице так, ніби обіцяв колись заговорити, — дівчинці перехопило дух, мов вибило, як із переповненого бутля, корок: якась сила леготом ішла від землі, інша вступала в тіло й текла по ньому вгору, піднімаючи волосся, і здавалося, ще мить — і вона знесеться в повітря й попливе, як бувало в снах, над залитими місяцем садами, — од повітки одділилася бриласта тінь і посунула до неї: батько, втямила вона, разом спускаючись духом, мов ухнувши вділ, тільки золоті мурашки побігли по тілу, — ти чого тут стоїш, спитав Василь, — тату, вихопилося з неї, аж він зашпортнувся, мов об віщось перечепившись, — тату, що то таке на місяці темніється?… А, — сказав Василь, — то брат брата підняв на вила, два брати було, Каїн і Авель, от Бог їх і поставив угорі над землею, щоб люди бачили й не забували гріха, а ти йди спати. І сіпнуся пильніше придивилася темнавим патьокам на срібному місячному моді — й справді вгледіла дві невеличкі, мов далеко серед поля, людські постаті, одна трохи над другою, обидві якось чудно розчепірені, і між ними навскоси, тонким просмужком — рівчак, а чи жолобок, — акурат тому горішньому на рівні грудей… А чому він його підняв на вила, спитала іде вона, хоч насправді їй хотілося спитати дещо інше — а саме, як може Бог вічно тримати їх там, на місяці, надто того, на вилах, — чи ж йому не болить? Чому їх не розрізнено — от яке питання їй невиразно дошкуляло: якщо їх виставлено там на кару, то чому обох скарано однаково?… Йди спати, кинув Василь, хрипко й суворо, як до дорослої, і вона зрозуміла — радше чуттям, ніж дитячою тямою, — що він не має їй більше чого сказати. Десь під ту пору вона саме почала гарнішати, і то якось стрімголов, — завчасу, шелестіло поміж себе жіноцтво, осудливо бгаючи губи (якщо тільки не траплялась серед гурту яка щира молодиця — вдарити руками в поли: та чи не тю на вас, баби, чого се ви розкаркались, як гайворони на сніг, завидки беруть на людські діти, що свої невдатні?!), — наче з дня на день працював над нею невидимий маляр-різьбяр: почорніли й взялися саєтовим полиском брови, станула з лиця, як сніг по весні, дітвацька пухнявість — прорисувався чисто тобі парсунний лик, хоч на талярах карбуй, — змінилась постава, і хода зробилась плавкою, ніби дівчинка несла наперед себе не дедалі визивніше напинаючі сорочку груденята, а кошілку дорогих писанок на продаж, — і смолисто-кучеряве пасмо місячної познаки, зухвало вибиваючись з-під червоної бинди («жидівський чупер!» — дражнилася Оленка), виглядало на остаточний розчерк майстрового пензля — як підпис під картиною… Вже й парубки починали поцокувати язиками їй услід — це ж кому така ростеш? — а в Марїї, враз із гордістю, потроху озивалася й прибувала якась непевна тривога, ніби на місці домашнього хову квітки, яку сама садила, перло з-під землі в стовбур небачене заморське дерево, од котрого хтозна, якого плоду й чекати. |
ИНТЕРЕСНОЕ О ЛИТЕРАТУРЕ
ТОП 20 КНИГ
ТОП 20 АВТОРОВ
| ||||||||||||
|