Кодло   ::   Соколян Марина

Аннотация: У книзі є все, щоб зацікавити якнайширше коло читачів — напружений сюжет, симпатичні молоді герої, які відчайдушно дурять один одного, старовинні таємниці та інформаційні технології. Події розгортаються на «прихованому факультеті» Університету Сент-Ендрюза — Школи Містифікації. У цій школі юні таланти набувають знань з фальсифікації, міфотворчості та теорії змови, щоб потім успішно застосувати їх на практиці. Єдина підказка для читачів — не слід сприймати буквально все, що діється в цій школі, адже, як стверджує авторка, це лише містифікація, лише гра, яка, щоправда, має всі шанси стати нещадною грою без правил.

---------------------------------------------

Марина Соколян

Кодло

Експериментальне дослідження



Людський розум влаштований таким чином, що людина більше схильна до брехні, ніж до правди.

Еразм Роттердамський

Університет — це сам Диявол, або, принаймні, його основна резиденція. В будь-якому разі, навчання тут — остання річ.

Лорд Байрон

ВСТУП

Тяжко навіть уявити, яку всеосяжну владу має над нами школа. Звісно, не лише початкова школа — але й усі її модифікації вищого рівня.

Наші взаємини з владою починаються саме зі школи. Влада батьків має іншу природу, там діють як фізіологічні, так і економічні чинники. А от у школі ми мусимо коритись зовсім чужим людям. Там створена жорстка система винагород і покарань, саме там формується умовний рефлекс реакції на примус — хтось потерпає під тиском обмежень, а хтось вчиться отримувати від цього користь.

Школа — це окремий мікрокосм, гротескна модель суспільства. Більш за все ця суспільна модель нагадує олігархію, чи навіть синархію, оскільки влада вчителів, традиційно, тримається на духовному авторитеті. А ще — на вихованому цивілізацією культі знання. Вони немов складають коло втаємничених, котрим належить істина. Їм не потрібно нічого доводити, адже вони вимагають беззаперечної віри. Вони здатні переконати нас в будь-чому.

Школа — це місце, де все присвячене одній меті: виробництву людей. Ми йдемо до шкіл неоформленими, де нас беруть, як глину, і нашвидкуруч ліплять різні корисні речі: з кого — чарку, з кого — урну, а з когось — діряву макітру. А потім ставлять на дно серійне тавро. І що б ми далі не наливали у власні світоглядні "ємності", форма їхня вже не зміниться.

Школа — це своєрідний інкубатор, де створюються необхідні умови — закритий, комфортний простір та інтенсивне насичення належною інформацією. Але варто інкубаційному періоду завершитись, варто нам опинитись поза дбайливо створеним для нас світом, і ми відчуваємо неабиякий дискомфорт. Ми почуваємось втраченими і не відразу знаходимо собі адекватне застосування. Добре коли взагалі знаходимо.

Адже школа — це лише містифікація, нехай як завгодно складна і наближена до дійсності. Все, що там відбувається — це швидше гра, моделювання, випробування. Винагороди і покарання — лише символічні. Вони є для нас настільки реальними, наскільки ми дозволимо їм бути. Влада вчителів є такою ж ілюзорною. Адже саме ми дали їм цю владу! Ми дали їм нашу шану і покору в обмін на інформацію та корисний досвід.

Однак, ця гра часом заходить надто далеко. Не знати навіть, може такою є людська природа, але ми щоразу забуваємо про те, що в дійсності діють інші закони, аніж в стінах освітніх закладів. Дві найбільші наші помилки — звичка до покори та проблеми з усвідомленням відповідальності за власні вчинки. Перша помилка призводить до розгубленості, безпорадності, а також ліні і нездатності до боротьби. А друга помилка — інша крайність — робить нас легковажними, а іноді навіть схильними до злодіянь.