Культ   ::   Дереш Любко

Від гітари, наскільки вона бачила, не тягнулося жодного дроту.

Добродій у чорному скривив губи в легкому вишкірі й пробігся пальцями-павуками по виблискуючих струнах.

Звук, здавалося, затопив цілу пустелю, такий чистий, прозорий і кристалічно-рідкий, наче йшов із космосу.

Від несподіванки Дарця втягнула голову в плечі. На своє безмежне здивування, вона розпізнала риф із "Кулемета" Джиммі Гендрикса.

Нарешті Дарця стала обличчям до обличчя з добродієм у чорному.

Той посміхнувся щиріше і кинув:

— Нарешті.

(краплина води, що падає у воду)

— Де я? — тихо поцікавилася Дарця. Вона не раз чула цей голос, зовсім недавно він (чи, може, і не він) говорив у неї в голові.

Чорні брови виповзли з тіні окулярів у здивуванні. Усмішка.

— Де ти? — пауза. За нею: — А ти таки справді дивна. Дивна дівчинка, скажу тобі. Найдивніша зі всіх, хто сюди приходив. Особлива дівчинка. Якщо хочеш знати, особлива дівчинко, — у залі для транзитних гостей.

Дарця нахмурилась:

— А де Юрко Банзай?

Пауза.

— Де Банзай? Банзай там, де йому і слід бути. А що, сумуєш?

Дарця змовчала.

— А хто ти? Ти Волинкар?

Пауза. Пан із гітарою торкнув струн і взяв два-три акорди. Ті видалися знайомими теж: щось із "Led Zeppelin", а може — "Creedence Clearwater Revival".

— Один мій старий знайомий приходив сюди недавно... Він зве мене Сатиром. Розумієш? Я старий мудрий Сатир-Гітарист, і будь певна, що я не Волинкар. Проте... я, сказати б, максимально наближений до нього. Я з його найближчого оточення. Щось на зразок родини.

Дарця знову нахмурилась, проте злегка кивнула.

— Той чоловік, Король-Ящірка, — класний хлопець... Як, зрештою, і Гендрикс. Той хлопець просив заспівати оду його члену.

Порив вітру.

Дарця розтерла гусячу шкіру на руках.

— О, здається, тобі вже скоро треба буде йти, — промовив Сатир, позираючи на гітару. Дарця глянула через плече і побачила позаду себе стовп, раніше його, здається, не було. До стовпа на чеснім слові кріпилася стара поіржавіла з країв дірява табличка:

У Т О П І Я

30 км

Дарця несподівано заскиглила:

— Я хочу назад! Поверни мене назад, добре?

— Ні, ти таки справді дивна. Але поскільки ти особлива — раз хочеш, можеш повертатись... Але ти пошкодуєш, вір мені на слово.

— Ні-ні, я не пошкодую, все круто, правда, я не шкодуватиму! — запевнила Дарця добродія.

— Ну тоді йди.

ЙДИ!!!

***

!!!!!!!!!!!!!

вона зірвалася з лікарняного ліжка, та сильна рука повернула її на подушку. Білий колір, іскристий біль, просторий і ниючий, наче зрідлий ультразвук, та запах лікарні. Дарця не могла сконцентрувати погляд. Двоїлося в очах. Біль і рухи, сковані гіпсом та бинтами.

— Тихо, тихо! Лежи! Лєнка, вона прийшла до тями! Промедолу, два куби! Ну, Лєнка! Рухайся!

Укол. Ватяна темрява

***

!!!!!!!!!!!!

Дарця отямилась із жахливим розумінням того, що втратила руки назавжди. Під час операції ампутували обидві руки і ліву ступню, начисто розтовчену уламком бетонної панелі

***

вона кричала до хрипоти. Медсестра Лєнка впала в нерви і вгатила їй триста мілілітрів промедолу. Дарця відчула задуху, парноту та благословенну тишу транзитного залу. Тиск упав майже до нуля

***

відчуття польоту

(слайд: струмок по кам'яному гірському руслі)

***

лечу?

(весна)

***

— Привіт.

Старий мудрий Сатир-Гітарист так само продовжував стискувати гітару, наче юну тендітну коханку.

Дарця дивилася на Сатира задумано і сумно. Кілька секунд пан у чорному мовчав.

— Ти хороша, ти це знаєш? Направду!

Дарця байдуже знизала плечима.

— А тепер іди. На тебе чекають.

Дарця вже розвернулася йти за дороговказом, але зупинилася й глянула на Гітариста востаннє.

— Дякую, — промовила вона.

Усмішка.

— Йди. Не затримуйся тут. І передавай привіт Банзаю — він мене повинен пам'ятати!

Дарця повернулася і пішла.