Маруся :: Квитка-Основьяненко Григорий Федорович
Страница: 7 из 10 | |||
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||
КАТЕГОРИИ КНИГПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ О КНИГАХМихаил (19.04.2017 - 06:11:11) Антихрист666 (18.04.2017 - 21:05:58) Ладно, теперь поспешили вы... (18.04.2017 - 20:50:34) Роман (18.04.2017 - 18:12:26) АНДРЕЙ (18.04.2017 - 16:42:55) СЛУЧАЙНОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕНе надо слов. Ты всё поймёшь сама, 30.06.10 - 05:37 Хотите чтобы ваше произведение или ваш любимый стишок появились здесь? добавьте его! |
Полегшало нашому Василеві; аж здохнув; і очиці як ясочки заграли, як почув, що не його дівчину Левко любить, Тепер йому дарма і Кубраківна, чи тут вона, чи де, а давай мерщій допитуватись про свою та й каже Левкові: – А то про яку ти кажеш, що до неї тобі далеко? Хіба тут є попівна або прикажчиківна? – Ні, – каже Левко, – тут усе наші рівні; а я кажу про нашу Марусю. – А що ж то за Маруся? – спитавсь Василь та й очі понурив у землю, буцім йому і дарма, а у самого не тільки що вуха, та що то, усяка жилочка неначе слуха; а він, сердешний, і дух притаїв, і боїться, щоб ні жодного словечка не прослухати, що йому буде Левко розказовати. От і почав йому Левко про Марусю казати усе, що знав: і чия вона дочка, і який її батько багатий, і як він свою дочку кохає; а далі й про Марусину натуру: як вона усіх жахається, що ніхто її не бачив не тільки щоб на вечорницях або у колядці, та й на вулицю, і на Купала, і ні на які ігри не ходить; чи така вже собі пишна або, може, несмілива; а що роботяща! і на батька, і на матір, і на себе пряде, шие, миє, і сама усе одна, без наньмички, і варить, і пече; а мати сидить, ручки склавши. Не пішла ж і Маруся до танців, а сіла собі, сумуючи, на приспі біля хати та ті горішки, що узяла у Василя, усе у жмені перемина та назирцем за Василем погляда. Що ж у неї на думці, того й сама не розбере. То часом стане їй весело, так, що зараз бігла б до матері та й приголубилась би до неї, то вп'ять засумує, і слізоньки хусточкою обітре, і бажа батенька, щоб розвів її тугу; то всміхнеться, то засоромиться; і дума, щоб то й додому іти (так було попереду усе робила: чи посидить, чи не посидить на весіллі з дружками, та мерщій і додому), та як розглядить, що треба побіля Василя іти, та й передума. А сього вона й сама не знала, що в неї на думці було: «Коли б оттой парубок прийшов та поговорив би зо мною, то неначе б мені на душі легше стало». Як же тільки подумала об сім, та як засоромиться! Почервоніла, як калина, закрилась рученьками і голову похилила. Отто й прийшла до неї Олена Кубраківна, перетанцювавши, та й сіла біля неї віддихати. – Чого ти, Марусю, так сидиш? Чи плачеш, чи що? – Ні, не плачу, – каже Маруся; і говорити б то, і замішалась, що й не знає, що й казати. – Отсе їм, – каже, – мочені кислиці, та було подавилась. А ти чого так засапалась? – Та перетанцьовалась собі на лихо, – каже Олена. – Як попав мене он той боярин, так усе крутив, крутив, пово-рочував мене, поворочував, а тут ще, на лихо, музика не перестає; так не тільки ноги, та й руки болять, і голова крутиться. Та вже ж і танцюра! У нас такого і на усій слободі нема. Я казала своїм хлопцям, щоб приводили його до нас на вулицю. От Маруся трошки й зрадувалась, що, може, Олена зна того парубка, що їй так у душу запав, бо й вона на свій пай думала, що вже краще її парубка і на світі нема і що се його вона так вихваля. От і давай про нього випитовать: – А який же боярин, чи не старший? – І вже старший, – забормотала Олена, – сидить собі як понура, ні на кого і ше дивиться і дівчат ні котрої не заньме. Нехай лишень сядуть за стіл, вже не я буду, щоб не приспівала йому: Старший боярин – як болван: Витріщив очі, як баран. Обручами голова збита, Мочулою свитка зшита, Личком підперезався, У бояри прибрався. От як йому приспіваю. Нехай зна і наших дівчат. Він, може, дума, що селяни не вміють танцьовати? Ну-ну! Ще його батька навчать. – А може, він і не вміє? – спитала Маруся, а сама закривалась рукою, щоб не бачила Олена, як вона від сього соромиться. – Хто? Василь не вміє? – аж скрикнула Олена. – Та я й не знаю, чи він Василь, чи він хто; і чи він вміє танцьовати, чи не вміє, я не знаю; та й його зовсім не знаю. |
ИНТЕРЕСНОЕ О ЛИТЕРАТУРЕ
ТОП 20 КНИГ
ТОП 20 АВТОРОВ
| ||||||||||||
|