Повий теж виходять замиж   ::   Кононенко Євгенія

Або як його, Ларса, співвітчизник, могутній вікінґ Андерс Рандеб'єр, психолог міжнаціональної підсвідомості, стискав обидві руки москвички Наташі Орлової, яка теж досліджувала колективну підсвідомість, а конкретніше: вивчала тему берлінська стіна у підсвідомості Європи.

Але наприкінці першого тижня роботи семінару з'явилась нова учасниця: Руслана з Києва. Вона добре говорила не лише англійською, а й німецькою, а діловий костюм на засіданні й джинси по тому сиділи на ній ідеально, і Ларс зрозумів, що треба діяти, поки до трохи розгубленої Руслани не підсів гладкий корсиканець Зігомар, автор монографії з кроскультурних досліджень європейської ідентичності. Тим більше розпочати розмову було дуже просто.

- Ваша доповідь була просто блискучою. Чесно кажучи, це краща доповідь на всю Східну Європу.

- На жаль, я не чула інших.

- Вас щось затримало?

- Захворіла моя мама. Але потім їй стало краще, і вона наполягла, щоб я все-таки поїхала.

- Сподіваюсь, вашій мамі стане ще краще, коли ви повернетесь.

- Я теж сподіваюсь. Ми з сином вирішили, що я маю їхати.

До того ж, цей текст був готовий давно.

- У вас чудова доповідь! Почуття власної гідності як передумова ведення діалогу та розв'язання непорозумінь! У вашій доповіді стільки ідей! Між іншим, це блискуче спостережено: гідність, що ґрунтується на матеріальному добробуті й соціальній захищеності – не є екзистенційним проявом людської гідності! Тут потрібна ірраціональна гідність як сутнісна риса людини незалежно від того, чи сита вона, чи голодна!

Ларсу захотілося розповісти Руслані про те, як рік тому він опинився в Україні серед поля сам на сам із холодним лихим дощем, і ні паспорт громадянина вільного світу, ні кредитна картка, ні вчасно сплачена страховка нічим не могли йому зарадити. Допомогла витримка сина моряка. А також дядько у брезентовій куртці, який гукнув до нього «шнель!» (єдине іноземне слово, яке знав), затяг шведського гостя до вантажівки, яка везла свиней і разом із безрогими допровадив його до більш-менш сухого місця. Ларс мало не розповів Руслані про ту пригоду, але тоді б довелось зізнатися, яким вітром його занесло в українське поле, а він цього не хотів.

Офіціант прибрав тарілки з-під салату, приніс гаряче.

Блюдо з шатобріаном було вміщено на марміт, а одинадцять тарілок з розмаїтими гарнірами розташувались по колу.

Руслана не вигукувала: Боже! Яка розкіш! Яке диво! – як це робили її колежанки зі слов'янського світу. Хоча вона за кордоном тільки вдруге (Ларс уже запитував її про це). І йому знову пригадалась подорож до України рік тому і жінка, до якої він приїздив. Пригадав, як вони їли алюмінієвими виделками в ресторані на вокзалі шніцелі з вермішеллю. Він хоча й був голодний, ніяк не міг розпочати трапезу, і жінка, яка в момент знищила свою порцію, радісно вловила його вагання, і, запитавши: «Ви не будете?», – рвучко підсунула до себе його тарілку.

Для учасників семінару «Діалоги та непорозуміння» столики в ресторані накривали тільки на двох, і Ларс, який протягом першого тижня харчувався наодинці, і, за всієї своєї споглядальності та інтравертивності, почував себе самотнім, нарешті оцінив глибоку мудрість організаторів семінару.

Ніхто не заважав йому вести його власний діалог із жінкою з України.

- Яка ви гарна!

Руслана здивовано глянула на нього. Ларс зрозумів банальність компліменту і поглибив його науковими узагальненнями історико-географічного спрямування:

- У ваших країнах дуже багато гарних жінок, і це не комплімент, а констатація. На противагу нашим країнам. Ви знаєте, Руслано, це наслідки багатовікового спалення відьом.

Не одне сторіччя знищували дуже молодих жінок, та ще й переважно до того, як вони ставали матерями. Це було давно.