Тереза та парабола   ::   Дереш Любко

Найактивніша із тусівниць час від часу кивала головою десь у керунку друкарської академії — здається, саме звідти повинен був з’явитися барига з краплями. Хлопчина сів поруч із дівчатками, і почалися стандартні ігрища самця в оточенні самок. Поки Терезка оцінювала ситуацію, на вулиці з’явився ще один суб’єкт. У червоному береті з чорними кружечками, в окулярах без скелець, він розкошував своїми оксамитовими шортами та пронозливо-салатовими сандалями — усе точно так, як і описували архе-пушерів знайомі. Барига неспішно чимчикував собі тінистим боком вулиці й тихо зумотів під ніс: “плаз-зма”, “плаз-з-зма”, “плаз-зма”. З-під шортів у спекулянта визирали волохаті ноги.

Компашка дівчаток і хлопчина стихли. Поглядом вони відслідковували кроки торгаша краплями. Хлопчина кілька разів наважувався піднятися з лавки, але знову сідав, ніяковів і знову пробував наважитись. Дівчата почали гнати його в шию. На штивних ногах той встав і послідував за штовхачем трунку. Терезка вийшла з тіні. Коли молодик у береті проминув дерево, Терезка впала йому на хвіст.

— Плазма-плазма-плазма-плазма… — нашіптував молодик. Раптом він гикнув і кинув погляд через плече.

Терезка, не сповільнюючи ходу, поцікавилася:

— Флакон… Скільки?

Молодик спинився — Терезка теж. Він знову гикнув і примружив очі. Мружити очі — одна з перших ознак битого архемана.

— Десятка.

— Це на скільки?

Юнак розгледівся по боках і поправив беретку.

— А ти шо, не крапала? — здивувався той. — Зрештою, якби крапала, не питала би…

— То скільки?

— По двадцять крапель. В’ючить години три. У флаконі десять порцій.

Юнак знову сторожко озирнувся і гикнув втретє. Помружився. Його очі спіймали нового клієнта, що ніяково оглядався назад, шукаючи підтримки серед дівчаток. Зненацька барига зірвав з голови берета, заціпив зуби і кинувся у привідчинену браму — ту, що була трохи нижче по вулиці.

Терезка знизала плечима і послідувала за баригою. За спиною почулися кроки хлопчака.

Хлопчак зайшов у під’їзд, подивився на Терезку, подивися на сходи догори і спитав:

— Де він?

Терезка зробила вигляд, ніби не знає, про що мова.

— Та ладно, не мнися. Я тоже хотів собі закрапатись. — хлопчина переминався з ноги на ногу, розгублений і насуплений. Терезі він не подобався.

Тому вона поцікавилася першою:

— А ти вже крапав собі?

— Нє. Я хотів попробувати, я наслухався в себе в школі тих історій, а то, виявляється, поки я екзамени здавав, тут ТАКЕ відбувалося! Кажуть, бум тільки місяць був! А потім усі взяли і покинули ті краплі. От не знаю я, чого б це, то, думаю, треба й самому спробувати…

Хлопчина буквально тараторив. Було зрозуміло, що, навідміну від Терезки, він мовчати не звик.

Раптом з підвалу вигулькнуло перелякане лице бариги. Він сховав окуляри та берет у сумку і тепер нічим особливим (не беручи до уваги салатових, прибитих пилом сандалів на босу ногу) не виділявся.

— Гляньте, чи там за дверима нікого немає, — сказав він. — Таких старших за мене чоловіків. Ну? Не має там?

Проноза з хвостиком визирнув.

— Чисто. А шо? За тобою погоня? — поцікавився хлопчина і підморгнув Терезі. Їй зробилося зле.

Схожа відраза до хлопчака відбилася й на обличчі бариги. Але той стерпів.

— Я ж насправді не від картелю чувак. Я так собі — підробляю на канікулах… Тільки не думайте, шо я вам воду хотів продати. Крапельки супер, сам собі крапаю. То берете?

Хлопчина кивнув.

— Один флакончик… Ой, нє, два флакони! Ше один для Олі та Юлі, — хлопчина кивнув головою на двері, за якими сиділа ранкова тусня жужок. — О, слухай, а як їх крапати? Може, давай, заприятелюємо? Мене Бубою звати, а тебе?

— Антон.

— О, Антон!… Так ти, може, Альошу знаєш? Альоша мій друг, також “архе” колись на вулиці талкав. Знаєш? Таке волосся довге, от десь доци. Русяве таке… Не знаєш?

— Нє.

— А Льоліка Курсанта мусиш знати. Льолік найолдовіший видець.