Трохи питьми :: Дереш Любко
Страница: 8 из 121 | |||
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||
КАТЕГОРИИ КНИГПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ О КНИГАХМихаил (19.04.2017 - 06:11:11) Антихрист666 (18.04.2017 - 21:05:58) Ладно, теперь поспешили вы... (18.04.2017 - 20:50:34) Роман (18.04.2017 - 18:12:26) АНДРЕЙ (18.04.2017 - 16:42:55) СЛУЧАЙНОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕЯ знаю, ты живёшь на облаках, 30.08.10 - 01:29 Хотите чтобы ваше произведение или ваш любимый стишок появились здесь? добавьте его! |
Стирчать кістляві плечі. Коли ця дівчина курить, вона дуже сутулиться.
З-за майки визирають циценята, але їх споглядання не є чимось принадним. Оцінюю їх байдужим зором м'ясника. Віка – типово наш персонаж. Тобто одна з тих, хто погодився зустрітися під червоною шматою. Я з цікавістю заглядаю їй між лікті, шукаю сліди уколів. Здається, немає, але думка про венеричні захворювання, в тому числі СНІД, нікуди не дівається. На лівій руці шкіряний напульсник. Чомусь уявив прихований під ним потворний шрам від порізу. Пальці у дівчини чорно-фіолетові – не інакше, як паслася у чорниці. Тут кругом її повно. Віка зирить на мене своїми тремтячими зіницями. Вона вся якась заморочена. Очі бігають, метушаться, дратують – я не можу вдивитися в них, своєю нервовістю вони ламають мій погляд. Щось згадавши, вона лізе до кишені джинсів. Видобуває зіжмаканий, стертий по краях папірець і простягає мені. Я розгортаю аркушик. Це ксерокопія документа. * * * Віка очікувально дивиться на мене. – Ти координатор, да? – Я?! Ні! Свят-свят-свят! Віддаю їй листочок, і Віка засовує «документ» назад до кишені. Ми знову мовчимо. Віка крутить браслет на руці. Вона думала, що я координатор. А тепер просити в мене, щоб я пред'явив свою анкету, не наважується. – їх ще, певно, немає. Координаторів. Певне, завтра з'являться, на відкриття. Віка мовчить. – Це ж завтра відкриття? – уточнюю я. Вона киває. – Ну да, – говорить вона з особливою інтонацією, у якій встигаю розгледіти ледь не половину її життєвого шляху. Принаймні ту частину, де вона вперше усвідомила, що назад дороги немає. Завтра шосте липня, ніч на Івана Купала. Завтра ж – відкриття щорічного шипітського фестивалю. Віка озивається: – Вони пасуть нас. Зирять у бінокль. Прямо зараз. Сто пудів. -Хто? – Вони. Координатори. Придивляються до нас із тобою… – Та ну. Нахріна їм це? Самі ж нас запросили… Ти, до речі, як дізналася про збіговисько? – питаю, щоби трохи змістити акценти. Від згадки про координаторів мені й самому незатишно. Віка дивиться у вогонь, ворушить бровами. – Звідки дізналася? Та подружка одна розказала. Ну, тіпа не подружка, а так, одна дєвчонка знакома. їй прийшло це мей лом, вона зависала на вашому сайті, і їй приходили різні розсилки. Я киваю. – Вона, корочє, тоже з проблемами була, ну, у вас там тільки такі й тусуються. Але їй, – Віка киває, маючи на увазі наш фестиваль, – їй таке не хавається. А я прикололась, я така, люблю всяке інтересне в житті попробувати. Віка трохи попускається, знімає бар'єр. – З тим листом – гон. Питала я у піплів, чи хтось чув про подібне. Казали, тіпа шось таке чули, але ніхто нічого конкретно не знає. Ніхто чогось не їздив. Тіпа, деколи такі фішки організовують якісь люди… Семінари, тіпа шоби попустило… – Подумавши, вона докинула: – Може, це якась секта? – Яка ше секта? – не второпую. – Ну, запросила нас. Типу, розсилає анкети. «Прочитай сам і передай іншому». Кому вже всьо пофіг, такі вірять і їдуть. А тут зараз нам почнуть якусь хєровину проповідувати, моз-ги зомбувати. – Не знаю. Може й таке бути. Треба дочекатися організаторів. – А ти, до речі, не сектант? – дивиться вона підозріло. – З чого ти взяла? – А чого голова побрита? Я пояснюю, що мені так на голову легше. Тоді думок дурних менше. Віка недовірливо глипає на мене. – Дурний, чи шо? – питається, хоча дізнатися про мої звички ще не встигла. На спині в мене наколка у вигляді монади Джона Ді – ще з часів, коли ми з друзями захоплювалися не тільки прогресивною алхімією, але й творчістю гурту Coil. Приблизно тоді ж я пробив собі губу. Сам. Дома, під трамадолом. Циркулем. Пропоную попити чогось теплого. Ставлю на вогонь казанок із водою. На небі сходить зірка. – І все одно. Ти не схожий, – каже Віка. |
ИНТЕРЕСНОЕ О ЛИТЕРАТУРЕ
ТОП 20 КНИГ
ТОП 20 АВТОРОВ
| ||||||||||||
|