Гарри Поттер и вязень Азкабану   ::   Ролінґ Джоан К.

Гаррі намагався не дратувати тітку й дядька, які й так були на нього злі, адже кілька днів тому йому подзвонив його друг — чарівник.

Рон Візлі, чи не найкращий приятель Гаррі у Гоґвортсі, походив з родини справжніх чарівників. Це означало, що він знав багато невідомих для Гаррі штучок, однак ще ніколи доти не розмовляв по телефону. І треба ж трапитися такій халепі — слухавку взяв дядько Вернон.

— Вернон Дурслі слухає.

Гаррі, який саме був поруч, завмер, почувши в трубці Ронів голос:

— АЛЛО? АЛЛО? ВИ МЕНЕ ЧУЄТЕ? Я... ХОЧУ... ПОГОВОРИТИ... З ГАРРІ... ПОТТЕРОМ!

Рон так голосно кричав, що дядько Вернон аж підскочив і відхилив слухавку далі від вуха, дивлячись на неї люто й занепокоєно.

— ХТО ЦЕ? — заревів він у відповідь. — ХТО ТИ ТАКИЙ?

— РОН... ВІЗЛІ! — репетував Рон, мовби вони з дядьком Верноном стояли на протилежних кінцях футбольного поля. — Я... ШКІЛЬНИЙ... ТОВАРИШ... ГАРРІ...

Маленькі очиці дядька Вернона зиркнули на заціпенілого Гаррі.

— ТУТ НЕМАЄ ГАРРІ ПОТТЕРА! — гримнув він, тримаючи слухавку на відстані руки, ніби боявся, що вона вибухне. — Я НЕ ЗНАЮ, ПРО ЯКУ ШКОЛУ ТИ КАЖЕШ! БІЛЬШЕ СЮДИ НЕ ДЗВОНИ! НЕ ЧІПАЙ МОЄЇ РОДИНИ!

І він кинув слухавку так, наче то був отруйний павук.

Після цього зчинилася жахлива сварка.

— ЯК ТИ ПОСМІВ ДАВАТИ НАШ ТЕЛЕФОН ТАКИМ ЛЮДЯМ... ТАКИМ... ЯК ТИ! — ревів дядько Вернон, бризкаючи слиною на Гаррі.

Рон, мабуть, зрозумів, що накликав біду, бо більше не дзвонив. Ще одна добра Гарріна приятелька з Гоґвортсу Герміона Ґрейнджер, також не озивалася. Гаррі підозрював, що Рон попередив її про можливі наслідки дзвінків. А жаль, бо Герміона була найрозумніша з усіх його однокласників. її батьки були маґли, і вона чудово вміла користуватися телефоном: їй, мабуть, вистачило б глузду не згадувати про Гоґвортс.

Отже, Гаррі п'ять довгих тижнів не мав жодної вістки від друзів, і видавалося, що це літо буде таким самим поганим, як і торішнє. Хоч одна маленька зміна таки відбулася: Гаррі дозволили ночами випускати надвір його сову Гедвігу. Щоправда, він мусив дати слово не посилати з нею листів. Дядько Вернон пішов на цю поступку через галас, який здіймала Гедвіґа, коли цілий день сиділа в клітці.

Гаррі дописав розділ про Венделіну Химерну і знову прислухався. Тишу в наповненому темрявою будинку порушувало хіба що віддалене чи то рохкання, чи то хропіння його тілистого двоюрідного брата Дадлі. Мабуть, уже дуже пізно. Гарріні очі аж пекли від утоми. Краще дописати реферат наступної ночі...

Гаррі закрутив чорнильницю, дістав з-під ліжка стару наволочку, запхнув туди ліхтарик, "Історію магії", реферат, перо та чорнило, і заховав те все під незакріплену паркетину під ліжком. Тоді встав, потягся і глянув на будильник, циферблат якого світився на тумбочці біля ліжка.

Була перша ночі. Гаррі відчув у грудях дивну млість. Він забув, що рівно годину тому йому виповнилося тринадцять років.

Ще одна незвичайність Гаррі полягала в тому, що він майже не згадував про свої дні народження. За все своє життя він не отримав жодної вітальної листівки. Дурслі завжди забували про цю дату, тож і зараз він ні на що не сподівався.

Гаррі пройшовся темною кімнатою повз порожню клітку Гедвіґи і підійшов до відчиненого вікна. Сперся на підвіконня — свіже нічне повітря приємно холодило обличчя після кількагодинної задухи під ковдрою. Гедвіґа не поверталася вже другу ніч. Гаррі за неї не хвилювався, — сова й раніше надовго пропадала, — проте мав надію, що вона скоро повернеться. Сова була єдина жива істота в цьому будинку, яку не тіпало при зустрічі з ним.

Гаррі підріс цього року на кілька сантиметрів, хоча й далі залишався маленьким і худорлявим. Його чорне, як смола, волосся було таке, як і завжди — стирчало навсібіч, хоч би що він із ним робив.