Минимакс - кишеньковия дракон, або День без батькив (на украинском языке)   ::   Костецкий Анатолий

Олег розповiв їй, що тато з мамою поїхали до мiста, i щедро змалював усi переваги дня без батькiв. На його подив, сестрi вони чомусь не здалися такими вже й заманливими, i вона промовчала.

Брат, весело насвистуючи, налив у невеличку каструльку води, вийшов у садок, де мiстилася їхня кухня, i поставив яєчка варитися. Кухня iз газовою плиткою на двi конфорки була обладнана у фанерному ящику вiд рояля: ящик подарував татовi один iз його знайомих.

-- Ти що робиш?! -- округлила очi сестра. -- Адже мама забороняє варити яйця!

-- Заспокойся, -- вiдмахнувся Олег. -- По-перше, мами сьогоднi нема. По-друге, -- тут Олег вирiшив схитрувати i скористатися прийомом, до якого вдавався тато, коли Лiзка вiдмовлялася щось їсти, -- я недавно прочитав у журналi "Здоровье", що жiнки, якi мрiють стати кiноактрисами, повиннi хоч раз на мiсяць їсти варенi яйця.

-- Чому? -- недовiрливо поцiкавилась Лiза, яка, мабуть, уже з колиски спала та бачила себе на великому екранi.

-- Бо варений бiлок -- не кажу вже про жовток! -- активно сприяє гостротi зору. А коли в тебе гострий зiр та ще й красивi вiд природи очi, -- то на екранi вони будуть втричi виразнiшi!

Цей аргумент переконав Лiзку, й вона заспокоїлась.

-- Приглянь за яєчками та подзьобай ось вишень, -- подав Олег сестричцi пакетик, -- а я трошки помiдорчикiв пошукаю. -- I вiн пiшов до невеличкої грядочки з кiлькома кущиками помiдорiв, якi ховалися в бур'янах у тому ж таки дальньому кутку саду.

Коли вiн вiдкручував хвостик останнього помiдорчика завбiльшки з кульку для настiльного тенiсу, вiд кухнi раптом долинув Лiзчин зойк, потiм -- дзвiнкий смiх, а тодi -- якесь пискливе воркування.

Олег кинув помiдори на землю i стрiмголов помчав до кухнi.

Та коли вiн пiдбiг, то побачив, що нiчого не сталося.

Лiзка стояла перед плиткою навколiшках i лагiдно посмiхалась. Перед нею лежала перевернута каструлька, а поруч, у калюжцi з недовареного бiлка та води, -- яєчна шкаралупа.

-- Чого б це я веселився! -- розсердився Олег. -- Що ти тепер снiдатимеш? -- Вiн кинувся пiднiмати каструльку, та Лiзка голосно зойкнула:

-- Обережно! Ти наступиш на _нього_!

-- На кого -- на нього? -- не зрозумiв Олег i витрiщив очi на каструльку.

На землi за каструлькою сидiло дивне створiння, дуже схоже на ящiрку. Але в цiєї ящiрки, на вiдмiну вiд звичайних, що водилися на лузi коло озера, на спинi стирчали двоє невеликих крилець iз перетинками, а луска на тiлi вiдливала металевим блиском.

Дивне створiння погойдувалося на двох заднiх товстеньких лапах, схрестивши перед собою двi переднi, значно коротшi, i пильно дивилося на Олега своїми райдужними очима з густими пухнастими вiями. При цьому воно ще примудрялося водночас колупати гострим хвостиком у правому вусi, схожому i формою i кольором на пелюстку гарбузової квiтки.

-- Це що за потвора? -- здивувався Олег.

-- Дракончик! -- весело вiдказала Лiзка i, присiвши навпочiпки, мiзинчиком почухала "потвору" за лiвим вушком.

-- Сам ти потвора! -- раптом сердито пискнула дивовижна iстота. -А я -- Мiнiмакс Перший!

Такого, як кажуть, i в страшному снi не побачиш!

Не дивно, що Олег, почувши цi слова, так i сiв, де стояв...

3. ЩЕДРА СУСIДКА

Нехай нiхто з вас не сподiвається, що Лiзчиного зойку в Круглику о цiй раннiй порi не почули.

Щоправда, старожилiв зойками не здивуєш, бо вiдтодi, як у Круглику почали з'являтися дачi, село стало повнитися й зойками дiтей.

Дiти дачникiв зойкали при найменшiй нагодi.

Побачить хто з них корову i кричить:

-- Ой, мамо, диви! Справжня корова! Побачить качку -- те ж саме:

-- Ой, мамулю, качечка! Жива качечка! I так -- вiд ранку й до вечора.

-- Метеличок! Ой-ой!

-- Вужик! А-тя-тя!

-- Жабка! Скок-скок!..

Мiсцевi жителi розумiли: що вiзьмеш з цих городян -- дiтей бетону, сталi й скла, блiдих пагiнчикiв асфальту? Справдi, самi подумайте: хiба зустрiнеш у центрi мiста корову чи табун качок в оточеннi барвистих метеликiв? Та нiзащо в свiтi!..