Пригоди барона Мюнхаузена :: Распе Рудольф Эрих
Страница: 1 из 4 | |||
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||
КАТЕГОРИИ КНИГПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ О КНИГАХМихаил (19.04.2017 - 06:11:11) Антихрист666 (18.04.2017 - 21:05:58) Ладно, теперь поспешили вы... (18.04.2017 - 20:50:34) Роман (18.04.2017 - 18:12:26) АНДРЕЙ (18.04.2017 - 16:42:55) СЛУЧАЙНОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕУ женщин возраст - вот болной вопрос и лучше жить его не задавая, а пятилетняя дочурка говорит всерьёз: "скажи мне, мама, я же молодая?" 01.09.10 - 16:24 Хотите чтобы ваше произведение или ваш любимый стишок появились здесь? добавьте его! |
Аннотация: В основу фантастичних «Пригод барона Мюнхаузена» покладено оповідання справжнього барона Мюнхаузена, який жив у XVIII столітті в Німеччині. Мюнхаузен уславився як дивовижний оповідач, вигадник найнеймовірніших історій. Його іменем нині називають людей, які люблять пофантазувати і приписують собі всякі неймовірні подвиги.
--------------------------------------------- Еріх Распе Пригоди барона Мюнхаузена Частина перша НАЙПРАВДИВІША ЛЮДИНА НА ЗЕМЛІ Маленький дідок із довгим носом сидить біля каміна й розказує про свої пригоди. Його слухачі сміються просто йому в очі: – Ох і Мюнхаузен! Оце барон! Але він навіть не дивиться на них. Він собі спокійно веде далі: як він літав на Місяць, як він жив серед триногих людей, як його проковтнула велетенська рибина, як у нього відірвалася голова. Одного разу якийсь проїжджий слухав-слухав те все і раптом не стерпів: – Усе це вигадки! Нічого того не було, що ти розказуєш! Дідок насупився і поважно відповів: – Ті графи, барони, князі й султани, яких я мав честь називати своїми друзями, завжди казали, що я найправдивіша людина на землі. Усі зареготалися ще дужче. – Мюнхаузен – правдива людина! Ха-ха-ха! Ха-ха-ха! Ха-ха-ха! А Мюнхаузен, і оком не моргнувши, правив далі: про те, як на голові в оленя виросло розкішне дерево. – Дерево?.. На голові в оленя?! – Так. Вишня. 1 на вишні ягоди. Такі соковиті, солодкі... Усі ці оповідання надруковані тут, в оцій книжці. Прочитайте їх і скажете самі, чи була коли в світі людина, правдивіша за барона Мюнхаузена. КІНЬ НА ДЗВІНИЦІ Я виїхав до Росії верхи на коні. Було це взимку. Йшов сніг. Кінь підбився і став спотикатися. Мені дуже схотілося спати. Я ледве з сідла не падав від утоми. Та даремно я шукав, де переночувати: дорогою не трапилося мені жодного села. Що тут робити? Довелося ночувати серед поля. Навкруги ні дерева, ні кущика. Тільки маленький стовпчик стирчав з-під снігу. До цього стовпчика я сяк-так прив'язав свого змерзлого коня, а сам уклався тут-таки, на снігу, й заснув. Спав я довго, а коли прокинувся, то побачив, що лежу не в полі, а в селі, або, краще сказати, в якомусь містечку: звідусіль мене оточують будинки. Що таке? Де це я опинився? Як могли ці будинки вродитися тут за одну ніч? І де дівся мій кінь? Довго я не розумів, що сталося. Коли чую знайоме іржання. Це ірже мій кінь. Але де ж він? Іржання чути звідкись ізгори. Я підводжу голову – і що ж? Мій кінь висить на вершку дзвіниці. Він прив'язаний просто до хреста. Я вмить збагнув, у чім річ. Учора ввечері все це містечко, з усіма людьми й будинками, було геть-чисто заметене снігом, з-під нього стирчав тільки вершечок хреста. Я не знав, що то хрест, мені здалося, що то – невеличкий стовпчик, і я прив'язав до нього свого змореного коня! А вночі, поки я спав, почалася велика відлига, сніг розтав, і я незчувся, як опустився на землю. Але сердешний мій кінь так і лишився там, угорі, на дзвіниці. Прив'язаний до хреста, він не міг спуститися на землю. Що робити? Не довго думавши, хапаю пістолет, як слід прицілююся і влучаю просто у вуздечку, бо з мене завжди був добрий стрілець. Вуздечка – навпіл. Кінь швидко спускається до мене. Я на нього – і вихором уперед. ВОВК, ЗАПРЯЖЕНИЙ У САНИ Але взимку верхи на коні незручно, куди краще їхати саньми. Я купив собі добрячі сани і швидко подався м'яким снігом. Надвечір уїхав я в ліс. Я був уже придрімав, коли це почув тривожне іржання. Я озирнувся і при світлі місяця побачив страшного вовка, який, роззявивши зубату пащу, біг за моїми саньми. Надії на порятунок не було. Я ліг на дно саней і від страху заплющив очі. Кінь мій гнав як шалений. Клацання вовчих зубів лунало в мене над самим вухом. |
ИНТЕРЕСНОЕ О ЛИТЕРАТУРЕ
ТОП 20 КНИГ
ТОП 20 АВТОРОВ
| ||||||||||||
|