Энеида :: Котляревский Иван Петрович
Страница: 10 из 12 | |||
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||
КАТЕГОРИИ КНИГПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ О КНИГАХМихаил (19.04.2017 - 06:11:11) Антихрист666 (18.04.2017 - 21:05:58) Ладно, теперь поспешили вы... (18.04.2017 - 20:50:34) Роман (18.04.2017 - 18:12:26) АНДРЕЙ (18.04.2017 - 16:42:55) СЛУЧАЙНОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕЛюбовь моя, замок бессмертных веков 05.07.10 - 09:43 Хотите чтобы ваше произведение или ваш любимый стишок появились здесь? добавьте его! |
На гвалт у дзвони задзвонили, По улицям в трещотки били, Еней же на ввесь рот кричав: «Хто в бога вірує — рятуйте! Рубай, туши, гаси, лий, куйте! А хто ж таку нам кучму дав?» Еней од страху з плигу збився, В умі сердега помішавсь І зараз сам не свій зробився. Скакав, вертівся і качавсь; І із сього свого задору Він, голову піднявши вгору, Кричав, опарений мов пес. Олімпських шпетив на всю губу, Свою і неню лаяв любу, Добувсь і в рот, і в ніс Зевес. «Гей ти, проклятий стариганю! На землю з неба не зиркнеш, Не чуєш, як тебе я ганю, Зевес! — ні усом не моргнеш. На очах більма поробились, Коли б довіку посліпились, Що не поможеш ти мені. Чи се ж таки тобі не стидно, Що пропаду, от лиш не видно? Я ж, кажуть люди, внук тобі! А ти з сідою бородою, Пане добродію Нептун! Сидиш, мов демон, під водою, Ізморщившись, старий шкарбун! Коли б струхнув хоть головою І сей пожар залив водою — Тризубець щоб тобі зломивсь! Ти базаринку любиш брати, А людям в нужді помагати Не дуже, бачу, поспішивсь. І братик ваш Плутон, поганець, Із Прозерпіною засів, Пекельний, гаспидський коханець, Іще себе там не нагрів? Завів братерство з дьяволами І в світі нашими бідами Не погорює ні на час. Не посилкується німало, Щоб так палати перестало І щоб оцей пожар погас. І ненечка моя рідненька У чорта десь тепер гуля, А може, спить, уже п'яненька Або з хлоп'ятами ганя. Тепер їй, бачу, не до соли, Уже, підтикавши десь поли, Фурцює добре, навісна. Коли сама з ким не ночує, То для когось уже свашкує, Для сього тяжко поспішна. Та враг бери вас, — що хотіте, Про мене, те собі робіть, Мене на лід не посадіте, Пожар лиш тілько погасіть, Завередуйте по-своєму І, будьте ласкаві, моєму Зробіте лихові кінець. Пустіть лиш з неба веремію І покажіте чудасію, А я вам піднесу ралець». Тут тілько що перемолився Еней і рот свій затулив; Як ось із неба дощ полився, В годину ввесь пожар залив. Бурхнуло з неба, мов із бочки, Що промочило до сорочки; То драла врозтіч всі дали. Троянці стали всі як хлюща, Їм лучилася невсипуща, Не раді і дощу були. Не знав же на яку ступити Еней і тяжко горював, Чи тут остатись, чи поплити? Бо враг не всі човни забрав; І миттю кинувсь до громади Просить собі у ней поради, Чого собою не вбагне. Тут довго тяжко раховали, І скілько не коверзовали, Та все було, що не оне. Один з троянської громади, Насупившися, все мовчав І, дослухавшись до поради, Ціпком все землю колупав. Се був пройдисвіт і непевний, І всім відьмам був родич кревний — Упир і знахур ворожить, Умів і трясцю одшептати, І кров христьянську замовляти, І добре знав греблі гатить. Бував і в Шльонському з волами, Не раз ходив за сіллю в Крим; Тарані торговав возами, Всі чумаки братались з ним. Він так здавався і нікчемний, Та був розумний, як письменний, Слова так сипав, як горох. Уже в чім, бач, пораховати, Що розказать — йому вже дати; Ні в чім не був страхополох. Невтесом всі його дражнили, По-нашому ж то звавсь Охрім; Мені так люди говорили — Самому ж незнакомий він. Побачив, що Еней гнівився, До його зараз підмостився, За білу рученьку і взяв; І, вивівши Енея в сіни, Сам поклонився аж в коліни, Таку Енею річ сказав: «Чого ти сильно зажурився І так надувся, як індик? Зовсім охляв і занудився, Мов по болотові кулик? Чим більш журитися — все гірше, Заплутаєшся в лісі більше, Покинь лиш горе і заплюй. Піди вкладися гарно спати, А послі будеш і гадати, Спочинь, та вже тогді міркуй!» Послухавши Еней Охріма, Укрившись, на полу ліг спать; Но лупав тілько все очима, Не міг ні крихти задрімать. |
ИНТЕРЕСНОЕ О ЛИТЕРАТУРЕ
ТОП 20 КНИГ
ТОП 20 АВТОРОВ
| ||||||||||||
|