Острив злочинцив :: Ненацький Збігнєв
Страница: 2 из 94 | |||
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||
КАТЕГОРИИ КНИГПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ О КНИГАХМихаил (19.04.2017 - 06:11:11) Антихрист666 (18.04.2017 - 21:05:58) Ладно, теперь поспешили вы... (18.04.2017 - 20:50:34) Роман (18.04.2017 - 18:12:26) АНДРЕЙ (18.04.2017 - 16:42:55) СЛУЧАЙНОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕТуманом бесконечности сокрыта, 12.09.10 - 20:15 Хотите чтобы ваше произведение или ваш любимый стишок появились здесь? добавьте его! |
Коли й вона теж дістала листа з Кракова й успадкувала комплект дядькових стильних меблів і шафу з книжками.
— Поясни мені, моя люба, — мовив я, — чого це дядькові Громиллі заманулося саме мені подарувати гараж і той старий ридван? Чи не розумніше було б відписати мені шафу з книжками? Правда, найбільше я хотів би мати вісімдесят тисяч на ощадкнижці. — Востаннє ми бачились із дядьком два роки тому, — нагадала мені Францішка, — коли ховали тітку Анну. Чи ти не хвалився тоді, що саме здобув права водія? — Так, так. Тепер я все розумію. Дядько гадав, що для мене буде бозна-яка радість його подарунок. Тож хотів я чи не хотів, а мусив «ввійти в права власника цегляного автомобільного гаража, а також механічного екіпажа, котрий є в ньому». Я подався до Кракова, поспішаючи скінчити з цим ділом, бо на початку липня мав виїхати на тривалий час. Один мій приятель попросив мене, щоб я спробував з'ясувати цікаву історію. Я погодився, сподіваючись, що це розважить мене під час відпустки, яка досі не обіцяла мені нічого втішного. Я надумав послухатись ради мого меншого брата — продати і гараж, і дядьків автомобіль. «Хтозна, — думав я, — може, за вторговані гроші пощастить купити на виплат новий автомобіль? Він став би мені в нагоді під час відпустки». Покупця на гараж я знайшов дуже швидко, тяжче було збутися «механічного екіпажа» дядька Громилла. Кожен, хто оглядав цю фуру, збентежено посміхався й одразу ж прощався зі мною, навіть не спитавши за ціну. Вигляд цієї чудернацької машини міг відстрашити кожну нормальну людину і тішив би тільки когось, схильного до найбільшої екстравагантності, когось, хто не зважав би на те, що поява цього ридвана на вулицях міста викличе подив перехожих, а кожна зупинка біля хідника збере натовп глузливих дітлахів. Машина мого дядька могла насправді порушити громадський спокій, бо, угледівши її на вулиці, вражені водії «варшав», «сирен» та «Москвичів» натискали б на клаксони, аби впевнитися, що вони не сплять і оте «казна-що» — не «летюча тарілка» з Марса. Уявіть собі пошарпаний човен, зеленаво-жовтий, у брунатних і темно-синіх плямах, на чотирьох маленьких колесах, з яких тільки задні мають шпиці. На цей човен напнуто злинялий брезентовий намет кольору хакі з целулоїдними віконцями — спереду, ззаду і з боків. Наметець чималий — зрештою в цьому ридвані можуть вміститися аж четверо; та ще в наметі є якісь чудернацькі механізми. Признатися, то я й не пробував зрушити машину з місця — я її страшився. — Прошу зважити, — звернувся я до одного ветеринара, якому заманулося купити мій гараж. — Гараж великий, цегляний, сухий, світлий, до того ж з добре устаткованим ремонтним верстатом. Гадаю, що для вас буде вигідно придбати у мене за невелику додаткову платню ще й автомобіль мого дядька. — Це не автомобіль, — рішуче відказав ветеринар. — Пробачте, а що ж це таке? — Не знаю. Але це напевно не автомобіль. Якби я на ньому поїхав у село лікувати коней чи корів, люди тікали б од мене і я втратив би клієнтів. — То розберіть його на частини, — порадив я. — Пане, — аж злякався ветеринар, — а до якої машини підійшла б хоч одна деталь звідси? Хіба що продати як брухт, на кілограми? Але це ви вже зробіть самі. Ветеринар зазирнув крізь целулоїдне віконце всередину машини. — Гляньте, — сказав він, — ваш дядько був, певне, неабиякий дивак . На розподільній дошці стільки стрілок, наче у новітньому кадилаку. Ця машина не розвине й шістдесяти кілометрів на годину, а на спідометрі зазначено аж двісті вісімдесят кілометрів. Мабуть, — застеріг він мене, — цей віз взагалі не зрушить з місця. Тьху, — сплюнув ветеринар. — Щось таке може тільки наснитися людині, та й то під лиху годину. Ветеринар виявився людиною дуже цікавою. |
ИНТЕРЕСНОЕ О ЛИТЕРАТУРЕ
ТОП 20 КНИГ
ТОП 20 АВТОРОВ
| ||||||||||||
|