Голодна весна :: Кирій Іван Іванович
Страница: 8 из 100 | |||
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||
КАТЕГОРИИ КНИГПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ О КНИГАХМихаил (19.04.2017 - 06:11:11) Антихрист666 (18.04.2017 - 21:05:58) Ладно, теперь поспешили вы... (18.04.2017 - 20:50:34) Роман (18.04.2017 - 18:12:26) АНДРЕЙ (18.04.2017 - 16:42:55) СЛУЧАЙНОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕТы не скажешь. А я не спрошу ни о чём. 29.06.10 - 12:52 Хотите чтобы ваше произведение или ваш любимый стишок появились здесь? добавьте его! |
Ми тебе не обіжали. А коли що не так – звиняй. Тепер ти колгоспна, усуспільнена. Як там тобі буде – не знаю, а нам без тебе – погано. Прощай. – І поцілував Сіру в лоб.
Кобила, ніби розуміючи свою біду, пильно дивилася великими блискучими очима на батька, не зворухнувшись. Батько не витримав її погляду і, мабуть, щоб не просльозитись, одвернувся. Ми з матір'ю стояли поряд і плакали. Мати голосно, я тихенько. А на небі яскраво сяяло сонце, стояв погожий березневий день. – Не плачте, годі вам, – повернувся до нас батько, а в самого очі вологі. – Поїду я, а потім овець одженемо, – до матері. – Одчиняйте ворота! Ми з матір'ю відчинили. Батько смикнув Сіру за віжки: «Но-о!» А вона ні з місця. – Но-о, Сіра! – смикнув батько віжки вдруге. Стоїть кобила. Мати знову в плач. – Та вона ж, бідна, не хоче у той колгосп! І справді, мабуть-таки, не хотіла, відчувала щось недобре. Стояла мов укопана і тільки вухами пряла. Тоді батько звернувся до неї лагідно: – Ну, Сіренька, рушай, поїдемо. Нічого не зробиш, треба. Аж тоді Сіра нехотя рушила з двору. Я стояв збоку і бачив: очі в неї з блискучих стали сумні-сумні. Повернувся батько додому не скоро, аж під обід. Ми ледве діждалися його з матір'ю. Засмучений, почорнілий. – Здав? – мати до нього. Махнув рукою: – Здав. – Як там вона? – Не питай. Так жалібно дивилася на мене, коли прив'язував у конюшні. А як виходив – заіржала, немов заплакала. Мати знову в сльози, захлипав і я. По обіді батько з матір'ю погнали здавати в колгоспну вівчарню овець. Хотів було з ними піти і я, але вони не пустили, звеліли сидіти вдома. – Надивишся ще цього колгоспу, – сказав батько. Відтоді батько втратив спокій. Ходив похмурий, насуплений, часто курив, довго й хрипло кашляючи, не брався дома ні за яку роботу. І кожного дня вранці, до снідання, кудись раптово зникав. Одного разу я запитав його: – Куди ти щоранку ходиш? – По ділу, – відповів неохоче. Поснідавши, знову одягав свій старенький кожушок, чорну смушкову шапку, яку сам пошив, і вже казав нам із матір'ю: – Піду в колгосп, може, новину яку почую. Іти в колгосп, це означало – в контору колгоспу, де завжди тоді збиралося багато людей, вели жваві розмови про той же таки колгосп. Якось, коли батько пішов до контори за черговими новинами, я звернувся до матері: – Мамо, а куди він ходить щоранку? Був певний, що мати знає. І не помилився. Мати справді знала. – Та до нашої Сірої. Вичищає з-під неї, чистить її, підгодовує. Лушпиння бурякове їй носить, оберемочок сіна, що залишилось трохи на сараї. Стала худнути, казав, закошлатіла. Звели ж їх в одну стайню з усього села, хіба доглянуть конюхи кожну, як дома. Та й годувати нічим, надголодь стоять. «Так он воно що!» – подумав я й вирішив стати батьковим помічником. Другого дня вранці прокинувся разом з ним і теж став одягатися. – А ти це куди так рано? – поглянув він на мене здивовано. – Піду з тобою, помагатиму нашу Сіру порати. Але батько не дозволив. – Ні до чого це тобі, – сказав. Як я не просив – не поступився. А через кілька днів він повернувся з «колгоспу» пізненько ввечері повеселілий і повідомив нам з матір'ю, що із завтрашнього дня йде працювати на стайню конюхом. Сам попросився на правлінні, і його призначили. – Скучаю я за нашою Сірою, – зітхнув. – І вона за мною. Як виходжу із стайні, повертає голову й ірже. От і поратиму тепер її, інших коней, щодня буде в мене на очах. Проте недовго побув батько конюхом. Годувати коней не було чим, в конюшнях тісно й мокро. Коні, розповідав вечорами, худнули на очах, стояли перед порожніми драбами, мов скелети. А потім на них напала якась хвороба, й вони почали гинути. В селі пішли чутки, що хтось їх потруїв. Загинула й наша Сіра. Плакала мати, плакав я. |
ИНТЕРЕСНОЕ О ЛИТЕРАТУРЕ
ТОП 20 КНИГ
ТОП 20 АВТОРОВ
| ||||||||||||
|