Меч Арея :: Билык Иван Иванович
Страница: 5 из 230 | |||
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||
КАТЕГОРИИ КНИГПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ О КНИГАХМихаил (19.04.2017 - 06:11:11) Антихрист666 (18.04.2017 - 21:05:58) Ладно, теперь поспешили вы... (18.04.2017 - 20:50:34) Роман (18.04.2017 - 18:12:26) АНДРЕЙ (18.04.2017 - 16:42:55) СЛУЧАЙНОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕЕсли бы у вас спросили: что бы вы хотели больше всего? Что бы вы ответили? Дом? Машину? Много денег? Или чего-то другого? Но в одном небольшом городке Рени, жила одна девушка. Ее звали Настя. Она была невысокого роста, с длинными черными волнистыми волосами и карими глазами. Она-то и ответила,что хочет любви.... >> 26.08.10 - 14:23 Хотите чтобы ваше произведение или ваш любимый стишок появились здесь? добавьте его! |
Кожен обтирав кров, i пiт, i багнюку, бо нещастя впало на сих людей зовсiм несподiвано, в цiлком безпечному мiсцi, за якусь верству вiд городу, й вони досi не могли прийти до тями.
— Ти хто єси, отроче? Богдан здригнувся. Коло його коня стояла молода дiвчина й злякано дивилася на Богдана. Кiнь тряс головою вiд болю, форкав i бризкав на неї кривавицею, та дiвчина не зважала на це й мов зачарована дивилась на юнця з важким гатилом на луцi. — Хто єси? Дiва пiдiйшла збоку й торкнулася долонею його поробошня, ковзнула пальцями по дубовому гатилi. — Роб єси княгинi Ради? Богдан мовчав. Дiвчина зняла з бiлої шиї гарно ковану золоту гривню й дала йому: — На, вiдкупишся в княгинi. Хлопець несвiдомо взяв гривню й нiяк не мiг одвести вiч од дiви. З лiсу, що затуляв од них Київ город, вихопилося троє комонникiв. Попереду охляп їхала княгиня Рада. Тiльки тепер Богдана мовби попустило. Вiн кинув важезну довбешку –крива шабля, що й досi стримiла в нiй, вiд удару дзенькнула й зламалась навпiл. Вiн стрибнув на землю й опинився в материних обiймах. — Мамо… Се було перше слово, на яке Богдан спромiгся. Княгиня переляканими очима дивилася на побоїсько й мiцно пригортала вищого за себе, кремезного в плечах сина, що горнувся до неї й плакав. — Що то в тебе є? –по якомусь часi спитала княгиня, показуючи на золоту гривню. Отрок, зиркнувши з-пiд материної руки на чужу дiву, пошпурив гривню геть, аж у Хрещатий Яр. — Взяла-м князя за робочича, –звинувачено проказала незнайома й приступила ближче. –Дозволь, княгине, поцiлувати твого сина. Й, не чекаючи вiдповiдi, пiдiйшла, вiдiрвала хлопця од материних грудей, взяла його обiруч за голову й мiцно поцiлувала в засльозенi вуста. Богдан випручався й одвернувсь, а. дiва пояснила княгинi: — Се дiло його рук. Княгиня Рада, зiтхнувши, поспитала: — Звiдкуду єсте прийшли, княжно Ясновидо? — З городу стольного, з Витичева. — Я-м тебе зразу впiзнала. — I я тебе, княгине. — Така була твоя мати молодою. Така самiська. Ти ж зовсiм маленька тодi… — Я вже-м невiста, княгине, –сказала Ясновида й вiдступилася трохи вбiк, неначе се зiзнання завдало їй прикрощiв. — Чия ж єси невiста? Ясновида перше поправила на собi полоття, вiдвернулась убiк i проказала: — Тура, князя косарiв луганських. — Джурджа…–промовила Рада. –Лугарi кажуть Джурдже на нього. По-їхньому так буде. Й хочеш за князя Тура? Дiва не вiдповiла, й Рада подивилася на неї довгим допитливим поглядом. Богдан уже заспокоївся й наставляв до їхньої розмови вухо, скоса позираючи на вродливу молоду княжну. Мати зiтхнула, погладила його по розпатланому волоссi й пiдiйшла до свого коня, якого тримав за повiд челядник. — Пiдсади ж! –невiдомо чому гримнула Рада, й челядник узяв її за гомiлку. Вона звiсила ноги на один бiк i силувано всмiхнулася до Ясновиди. — Будь гостею в нашому вогнищi, княжно. — Спаси Бiг, –вiдповiла та. –Тепер менi й так нема куди їхати. Маю лиш одного оружного можа. Вона пiшла поряд з Радиним конем. Богдан здогнав їх потiм. Услiд пленталися Ясновидицi робинi й мiж iз мечем через плече, а позад усiх виступав на захваченому конi тивун Малко, наштрикнувши на меч голову забитого степовика. — Кинь оту погань! –гримнула княгиня Рада. Та Малко не зважав. — Маю поставити сю голову на сулицi над ворiтьми, –сказав вiн. –Хай лякається гайвороння. Княгиня махнула рукою, їй стало байдуже. Вона згадала про iнше: — Отих…побитих…спалити треба. — Спалю, княгине. Щоб не смердiло падлом у Києвому городi. Вiддам у пожертву Цуровi й Пекевi. Мiсяця того-таки в наступний день Ще вдосвiта княжич Богдан, побудивши Борислава й Вишеслава, пiшов до стайнi. |
ИНТЕРЕСНОЕ О ЛИТЕРАТУРЕ
ТОП 20 КНИГ
ТОП 20 АВТОРОВ
| ||||||||||||
|