Поклониння ящирци :: Дереш Любко
Страница: 7 из 62 | |||
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||
КАТЕГОРИИ КНИГПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ О КНИГАХМихаил (19.04.2017 - 06:11:11) Антихрист666 (18.04.2017 - 21:05:58) Ладно, теперь поспешили вы... (18.04.2017 - 20:50:34) Роман (18.04.2017 - 18:12:26) АНДРЕЙ (18.04.2017 - 16:42:55) СЛУЧАЙНОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕСпит зрачковая душа 03.09.10 - 00:27 Хотите чтобы ваше произведение или ваш любимый стишок появились здесь? добавьте его! |
На протилежній стороні засипаного товченою цеглою прямокутника, біля стіни, стояв Гладкий Хіппі; він нервово склав руки на грудях і час від часу покусував кісточки пальців. Хіппі перелякався не на жарт — його взагалі подібні ситуації надзвичайно вибивали з колії.
Сєрому заманулося відібрати у нас гроші. Я знав, що у Хіппі в кишені було трохи більше тисячі — пляшка пива й одне плодово-ягідне морозиво. Копнув м’яча товаришу й спробував просковзнути повз Сєрого, притискаючись — я маленький і сірий — до бордюра. — Ти шо, пацанів не уважаєш? — задав риторичне запитання Фєдя. Усередині все похололо, і я ледь чутно промовив: — Нема часу, ми дуже спішимо. Повітря згустилось. Гладкий Хіппі виразно проартикулював губами: “БІ-ЖИ”. Я опустив очі на свої запорошені кеди й пришвидшив крок. — Щяс я тобі найду чяс! — Фєдя з розмаху вдарив (чи штовхнув) мене плечем (клацнули зуби). Знову шалений переляк, кадр у голові змістився, і я перечепився через кам’яну загородку-бордюр. Відразу ж зірвався й побіг уперед, не дивлячись, чи поженуться за мною, чи ні. Несподівано щось ударило мене по п’ятці — це копнув Сєрий: його фірмовий прийомчик. Я зашпортався й поїхав тілом по кришеній цеглі. — Ну всьо, поц, ти попався. Ти хочєш, шоб ми тебе тут паламали, да? Вони нависли наді мною, закриваючи глибоке небо та крони дерев. — Ти шо, пацанів не уважаєш, да? — перепитав він. — Чюєш, Сєрий? — Да я бачю. Хіпаблуд ванючій, кажи? А дє другий поц? — Сєрий озирнувся й радісно скрикнув: — О, ше адін хіпаблуд! Стережи того, ладно? Сєрий із криками погнався за Хіппі. Я не знав, що вони заміряються зробити цього разу, але боявся вже наперід. Лінивий Дюк підняв свою гепу й тяжко влігся біля господаревих ніг. — Давай, рєзко встав! Філки давай, чюєш? Я продовжував подивляти красу зеленої глиці на гілках. — Ти шо, курва, кітаєц який-та? — Не маю ні купона. — Ну, бля, якшо я найду шота, то я базарю, я тебе тута поламаю, будеш кров’ю сцати. Фєдя сплюнув чорне слиняве лушпиння мені в лице. Я стер, мовчки вилаявшись. Встав із землі, обтрушуючи прилиплі гострі камінчики. — Тікі папробуй смахатись, я тобі тута глотку чєрєз жопу вирву. Я не знав, що робити. Чи спіймав другий покидьок Хіппі? Той хоч і рахіт, однак бігає, наче вітер. Може, і втік. А втім... Мені раптом стало усе пофіґ. Дюк лежав на боці, тяжко дихаючи, і дивився углиб парку. Посміхнувшись, я зі всієї сили скочив обома ногами псу на лапи. Дюк дико скавульнув і спробував цапнути мене за ногу, але я вже втікав. Собака вив і гарчав (я йому таки щось зламав), а позаду мене біг і лаявся Фєдя. Скавчання пса свердлом впивалося у вуха. Я петляв поміж дерев, поки не почав конати — печінка вила, мов дика кішка. Нарешті здох і Фєдя. Махнув на мене рукою і голосно, задихаючись, крикнув навздогін: — Тобі піздєц того літа, чюєш? ТИ ВЖЕ ТРУП! І побіг до свого пса. У мертвій тиші його стогони було чутно, напевне, аж до річки. Я не зупинявся до самісінького порога; швидко забіг досередини й затраснув за собою двері. За хвилю хтось у них постукав. Серце обірвалось і протиснулося десь під горло. — Міську, то я! — озвався Гладкий Хіппі. Весь червоний, мокрий і запорошений. З волосся стікали краплини поту. — Міську, нам труба цього літа. У мене були такі ж передчуття. 3. Якщо вас це часом зацікавило, скажу відверто: пса з перебитими ногами мені не було шкода ні на грам. Я боявся його. Він уже гнався за мною разів зо три. Двічі наздоганяв і дер штани. А якось Дюк цапнув мене за стегно. Наклали п’ять швів. Довелося пройти курс уколів проти сказу (а вони в живіт — усі двадцять!), мама приїжджала сваритися з Федьковими старими, за що я дістав наднормово. Пригадується, тоді я втікав від Дюка до річки, але перечепився на березі за корч і на кілька секунд розпластався на річковому камінні, німо волаючи від болю. |
ИНТЕРЕСНОЕ О ЛИТЕРАТУРЕ
ТОП 20 КНИГ
ТОП 20 АВТОРОВ
| ||||||||||||
|