Альфонс Циттербаке (на украинском языке) :: Гольц-Баумерт Герхард
Страница: 3 из 72 | |||
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||
КАТЕГОРИИ КНИГПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ О КНИГАХМихаил (19.04.2017 - 06:11:11) Антихрист666 (18.04.2017 - 21:05:58) Ладно, теперь поспешили вы... (18.04.2017 - 20:50:34) Роман (18.04.2017 - 18:12:26) АНДРЕЙ (18.04.2017 - 16:42:55) СЛУЧАЙНОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕНе жди, в моих глазах печали нет. 30.06.10 - 05:35 Хотите чтобы ваше произведение или ваш любимый стишок появились здесь? добавьте его! |
] [* Кнебельбарт по-нiмецькому -- "борiдка клинцем".]
Нi, я бiльше не мiг цього стерпiти. Я обернувся, щось крикнув (що саме, зараз не пригадую) i сердито посварився кулаком, та де там! Навiть малюки почали дражнитися. Я чкурнув геть, але вони не вiдставали. Зупинився -- вони теж. -- Цiттербаке з'їв собаку -- не вгавали вони. Саме проходив якийсь хлопчик, мабуть, рокiв чотирьох. Вiн чув, як мене дражнили iншi, i сам зупинився неподалiк вiд мене, посмiхнувся та й собi: -- Цiттербаке... -- Але не закiнчив. Я наздогнав його i дав йому прочухана. Правда, не так вiдлупцював, як налякав. Але не встиг оглянутись -- i менi дiсталось вiд його мами. -- I не сором? Такий здоровий хлопець б'є малого! Що вiн тобi зробив? -- закричала вона i дала менi ляпаса. Тим часом навколо нас уже зiбралась юрба. Дiти, що дражнилися, зникли, а дорослi пронизували мене сердитими поглядами i докоряли: -- Бив малого... пiдняв руку... поганець такий! Бачу, що менi не виправдатися. Вони обурювались, хоч не знали, за що перепало малому. Коли б їм хтось кричав услiд такi слова! I тут я помiтив, що за дорослими стоїть Фреддi, найзухвалiший хлопець iз нашої вулицi. Вiн шепотiв, але по губах можна було розiбрати, що вiн каже: -- Цiттербаке з'їв собаку! Я показав йому кулак, i Фреддi зник. Погроза збунтувала людей, що оточили мене: -- Бачте, вiн i досi своє поганяє! Треба розказати його батькам! Менi нiчого не лишалося, як пiти геть. Увечерi я сказав татовi: -- Не подобається менi наше прiзвище. А вiн: -- Чому б це? Люди мають усякi прiзвища. Є багато Шульцiв, а Цiттербаке... Дорослi, от як тато, можуть називатись i Цiттербаке. А коли тобi десять рокiв, то й прiзвище може завдати прикрощiв, i тодi мимоволi даси волю рукам. -- Цiттербаке... -- навiть за вечерею тато мiркував над моїми словами. -- Не пiдходить прiзвище, так? Я зрозумiв, що вiн гнiвається. -- Ти ще пiдрости. Всi ми, Цiттербаке, кремезнi люди, а ти мов стеблина. Коли ми були ось такi, то вмiли здачi дати, а ти що? Якби ж вiн знав, що в мене i досi щоки горять вiд ляпасiв! Нi, не люблю я свого прiзвища! Що довелося пережити менi й моєму папузi Чистуновi На iменини тiтка Зiгрiд подарувала менi папугу. Це був надзвичайний подарунок. -- Спасибi, -- подякував я. -- Тепер у мене буде така чудова пташка! Я назвав папугу Чистуном. Менi спало на думку приручити його i навчити розмовляти. Вже наступного дня я взявся до роботи. Мама пiшла до магазину, дома був я сам. Я пiдiйшов до клiтки, обережно вiдчинив дверцята. Менi хотiлося взяти Чистуна в руки, щоб вiн звикав до мене. Вважається ж, що тварини впiзнають свого хазяїна по його запаховi. Але перш нiж я встиг його схопити, папуга вилетiв iз клiтки й закружляв по кiмнатi. Що прудкiше я ганявся за ним, то швидше вiн лiтав. Сiдав я, сiдав i Чистун -- на карниз для гардини. Коли я пiдкрадався до нього. Чистун стежив за мною, переступаючи з нiжки на нiжку, i вмить злiтав, як я кидався до нього. Довгенько так тривало. Раптом пролунав дзвоник. Я кинувся в коридор. Чистун вилетiв за мною i сiв на газовому лiчильнику. Було зрозумiло, що тiльки-но я вiдчиню квартирнi дверi, як Чистун вилетить, i не впiймати його бiльше нiколи. -- Хто там? -- запитав я. -- Газiвник, хлопче. Вам треба заплатити за газ. Ага, мама ж приготувала й грошi -- ось вони лежать на кухонному столi. -- Хвилиночку, будь ласка! -- крикнув я в щiлину для листiв i знову повернувся в кiмнату. Чистун влетiв слiдом за мною. Я миттю вибiг iз кiмнати й причинив дверi. Чистун знову лiтав у коридорi. -- До мене! -- сказав я. -- Хазяїн наказує! Та Чистун сiв на газовому лiчильнику i не збирався його залишати. Тодi я пiдiйшов до кiмнатних дверей i тiльки просунув у них голову. Якби папуга влетiв у кiмнату, я просто зачинив би його там. Але вiн не зрушив з мiсця. -- Ну вiдчиняй, нарештi, хлопче! У мене ж нема часу, -нетерпеливився газiвник за дверима. |
ИНТЕРЕСНОЕ О ЛИТЕРАТУРЕ
ТОП 20 КНИГ
ТОП 20 АВТОРОВ
| ||||||||||||
|