Чаривна круговерть (на украинском языке)   ::   Наумов Евгений

Вiд машин вiддiлився блискучий Лiмузин i також заспiвав:

Хто прудкiший всiх на свiтi?

Дожену я навiть вiтер...

Я шпаринок не шукаю,

Сам в шпаринку всiх забгаю!

Раптом натовп стих i розступився. З'явився низький бiлий автомобiль - той, що тiкав вiд руки Малька-Ванька. Хлопчик його вiдразу впiзнав, хоча тепер вiн був великий та грiзний. Його фари яскраво палали.

- Громобiй! Гоночний Громобiй! - загомонiли машини.

Голос Громобоя залунав над площею:

- Дуже доб-р-ре, що ми стали господарями прекрасної країни Чарiвної Круговертi. Нестерпний Знавець-Моргунець зi своєю дружиною ув'язнений у Триколiрному замку. Але вранцi жителi вийдуть iз своїх осель, визволять його, i вiн знову почне приндитися, знущатися i командувати нами. Як цьому перешкодити?

Натовп стривожено загув. Потiм у коло, важко покректуючи, вибрався Самоскид.

- Я, - прохрипiв вiн, - можу цьому перешкодити. Я i нiхто бiльше!

- Як? - пiдсунувся до нього Громобiй.

- Засиплю дверi всiх будинкiв пiском та гравiєм щоб жителi не змогли вiдчинити їх i вийти на вулицю.

- А якщо вони полiзуть у вiкна? - вигукнув хтось.

- Тодi я обiллю їх холодною-прехолодною водою, - сказав Автополивальник i випустив такi водограї, що iншi машини злякано позадкували:

- Ой-ой! Не бризкайся!

- Люди занедужають i сидiтимуть вдома, - продовжував задоволено Автополивальник. - Вони тремтiтимуть, загорнуться у ковдри, залiзуть пiд перини.

- А я не стану їх рятувати й розвозити по домiвках лiки, - додала Швидка Допомога.

- Це добр-ре! - прогарчав Громобiй. - Дуже добр-р-ре.

- Я бiльше не служитиму людям! - заверещав громiздкий та незграбний Фургон з написом на борту: "Булки". - Краще я сам поїм булочки, тiстечка, макiвники, торти. Вони такi смачнi, м'якi, солодкi, завжди так чудово пахнуть...

I вiн апетитно заплямкав, переступаючи з колеса на колесо.

- А я вип'ю усе молоко! - заявив жовтий Молоковоз.

Дiти завмерли.

- Чуєш, що вони кажуть? - сплеснула руками Варя.

- Чую, - похмуро кинув Малько-Ванько.

- Що ж їстиме моя бабуся? I мама, i тато...

- А мої тато й мама? А братик Вiктор? Вiн по три окрайцi з варенням вiдразу вминає, зрозумiла?

Варя заголосила:

- Вони кашлятимуть...

- I нездужатимуть, - додав Малько-Ванько. - Адже Швидка Допомога вiдмовилась їм допомагати.

- Треба щось робити! - Варя стукнула кулачком по бильцю. - Треба рятувати жителiв мiста!

- А як?

Вони подивилися вниз. До землi було так далеко, що дiти злякано вiдсахнулись.

А тим часом автомобiлi кружляли в танцi, наспiвуючи врiзнобiй якусь скрипучу пiсню.

- Що ж нам робити? - знову забiдкалась Варя.

I тут вони почули чийсь тоненький голосок:

- Егей! Ей там, на вежi!

Вони обернулись. Поруч, на самому краєчку залiзного даху багатоповерхового будинку, хиталася знайома смугаста фiгурка в блискучому шоломi набакир.

- Рукастик-Смугастик?!

ПАСТКА

Рукастик-Смугастик розмахував руками й гукав:

- Стрибайте, швидше стрибайте сюди!

Малько-Ванько знову подивився вниз.

Ой леле! Яка височiнь! Зiрвешся - кiсток не визбираєш.

- Стрибайте! - волав Рукастик-Смугастик. - не бiйтеся!

Майданчик тихо погойдувався у повiтрi. Вiн то наближався до краю даху, то вiддалявся.

Малько-Ванько поставив ногу на обнiжок поручня.

- Куди ти? Впадеш! - схопила його за руку Варя.

- Вiдчепись! - її переляк нiби додав йому смiливостi.

Вiн стрибнув.

- А-ах!- Варя затулила обличчя руками. Й тут же пролунав радiсний вигук:

- А я вже на даху! Ур-ра!

Малько-Ванько радiсно пританцьовував i махав Варi руками:

- Стрибай i ти! Це зовсiм не страшно!

- Нi, нi, - вiдсахнулася вона. - Страшно!

Варя тiльки хитала головою i вiдступала вiд поручнiв.

- Не можу, - жалiбно проквилила вона.

- Ех ти! - кинув зневажливо Малько-Ванько. - А хто ж буде рятувати бабусю? I маму, i тата?

Варя здригнулася. Бабуся така старенька, слабенька... Весь час п'є лiки. Як вона тепер буде?..