Слидство веде прокуратор (на украинском языке)   ::   Ячейкин Юрий

Волосся кольору стиглого горiха спадас рiвно на вуха, нижче кучерявиться. Борода рiденька, охайно стрижена. Одягасться ошатно. У натовпi - непримiтний. Нiколи не смiсться, бо мас пошкодженi зуби. Характеру пошкоджень зубiв не з'ясовано".

- Так! - задоволене мовив Пiлат. - А от руки - проминули.

- Нiчого - впишемо, - запевнив Луцiй Галл.

- То що ж сталося в часи прокуратора Квiрiнiя? Тiльки коротко, Луцiю, саму суть.

- Власне, оповiдати нема про що. Про факт пограбування с тiльки загальне повiдомлення iнформаторiв. Будь-якi доказовi уточнення у справi вiдсутнi. Вони й не iснували.

- Чому?

- Бо самi потерпiлi факт пограбування рiшуче заперечили. Визнали тiльки, що, мовляв, мало мiсце незначне гультяйство купки невiдомих бешкетникiв. Рiч у тiм, що цi "потерпiлi" самi страшилися потрапити пiд слiдство та чиннiсть карного кодексу за навмисне й злiсне порушення закону про податки.

- А свiдки?

- Якi свiдки? Тi свiдки "нiчого не бачили i нiчого не чули". Довелося справу припинити, оскiльки виходило, що й нiякого злочину не було!

- Цiкаво, - промимрив Пiлат слiвце, що наче прилипло до вуст. - Дуже цiкаво...

Луцiй Галл обережно мовив:

- Гадаю, цього разу буде не лiпше.

- Тобто ти вважасш, що скарг вiд потерпiлих не надiйде?

- Атож! - похмуро вiдповiв слiдчий. - I ми припинимо справу за браком доказiв i свiдчень.

- А якщо ми схопимо Назарея?

- Це теж нiчого не дасть.

- Чому, Луцiю? Поясни менi.

- Чи можна уявити грабiжника, який би прагнув покарання? Отже, Назарей свою провину заперечуватиме. Вiн не дурний i знас, що мiняйли про пограбування й словом не прохопляться. Чим же ми його притиснемо?

Логiчнi мiркування слiдчого почали дратувати Пiлата. Не тому, щоб вони лунали непереконливо, нi. А тому, що пiдкреслювали його власне безсилля, хоч вiн уособлював в собi на цiй землi iмперську владу. Страждав престиж iмперiу, а разом з ним i його староримська пиха.

Докучало, що й Луцiй Галл позирас на нього спiвчутливо, нiби здогадусться, якi почуття нуртують всевладного прокуратора Iудеу. Та хiба для того вiн прибув сюди з Риму, щоб вiдчути принизливу немiч перед якоюсь там жалюгiдною зграсю храмових гендлярiв? Е, нi, цього не можна собi дозволити, iнакше навiть у власних очах не заслугусш нiчого iншого, окрiм зневаги.

Випадок дав йому ключ до всiсу справи з податками. Як тим ключем скористатися, залежить виключно вiд нього самого. Вiн не може й надалi лишати безкарними знахабнiлих злочинцiв, якi глумливо порушують iмперськi податковi закони буквально пiд носом легiонерiв з Вежi Антонiя. Нi, цього разу вiн, прокуратор Понтiй Пiлат, мусить будь-що до них дiстатися.

- Будемо дiяти! - рiшуче ляснув вiн долонею по мармуровому столу.

Слiдчий Луцiй Галл споважнiв.

- Нам багато не треба, - вiв далi прокуратор. - Нам потрiбна зачiпка, причiпка, гачок, щоб пiдловити храмову рибину. Припустимо, Iсус вiдкараскасться вiд звинувачення в пограбуваннi. То й що? Скажу бiльше: без позову потерпiлих ми й не будемо звинувачувати його в цьому. Нема позову - нема злочину!

Луцiй Галл схвально хитнув головою.

- Але хiба ми не можемо притягти його до вiдповiдальностi за бешкетування в громадському i до того ж "святому" мiсцi? Адже точно зафiксовано i засвiдчено, що саме вiн спричинився до "сутички в храмi" назвемо цю подiю так. Тобi зрозумiлий хiд моух думок, Луцiю?

- Ще б пак, патроне! Щоб вiдвести вiд себе звинувачення, вiн буде змушений звинувачувати храмових павукiв. Мовляв, це вони його спровокували своум шахраюванням.

- Правильно, Лупiю! Клубочок i почне розкручуватись. А ми ниточку потягнем легесенько, нiжно, не смикаючи, щоб, бува, не обiрвалася... Клянуся Юпiтером, цього разу ми не вiдступимо!

- А! - одразу пожвавiшав Луцiй Галл. - Чи не час покликати Веселого Германа?

- Хiба вiн тут?

- Так, у передпокоу. Я прихопив його з собою. Про всяк випадок...