Энеида :: Котляревский Иван Петрович
Страница: 8 из 12 | |||
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||
КАТЕГОРИИ КНИГПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ О КНИГАХМихаил (19.04.2017 - 06:11:11) Антихрист666 (18.04.2017 - 21:05:58) Ладно, теперь поспешили вы... (18.04.2017 - 20:50:34) Роман (18.04.2017 - 18:12:26) АНДРЕЙ (18.04.2017 - 16:42:55) СЛУЧАЙНОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕНе жди, в моих глазах печали нет. 30.06.10 - 05:35 Хотите чтобы ваше произведение или ваш любимый стишок появились здесь? добавьте его! |
Очима він на них лупнув: «Чого ви? Що за вража мати, Зібрались не давати спати». Сказавши се, оп'ять заснув. «Та встань, будь ласкав, пане-свату!» – Абсест Ентеллові сказав, «Пійдіть лиш ви собі ік кату! – Ентелл на їх так закричав. А послі баче, що не шутка, Абсест сказав, яка погудка, Проворно скочивши, здригнувсь: – Хто, як, Дарес? Ну, стійте, наші! Зварю пану Даресу каші, Горілки дайте лиш нап'юсь». Примчали з казанок сивухи, Ентелл її разком дмухнув І од сієї він мокрухи Скрививсь, наморщивсь і зівнув, Сказав: «Тепер ходімо, братця, До хвастуна Дареса-ланця! Йому я ребра полічу, Зімну всього я на кабаку, На смерть зувічу, мов собаку, Як битися — я научу!» Прийшов Ентелл перед Дареса, Сказав йому на сміх: «Гай-гай! Ховайсь, проклята неотеса, Зарання відсіль утікай; Я роздавлю тебе, як жабу, Зітру, зімну, мороз як бабу, Що тут і зуби ти зітнеш. Тебе диявол не пізнає, З кістками чорт тебе злигає. Уже від мене не влизнеш». На землю шапку положивши, По локоть руки засукав І, цупко кулаки стуливши, Дареса битись визивав. Із серця скреготав зубами, Об землю тупотав ногами І на Дареса налізав. Дарес не рад своїй лихоті, Ентелл потяг не по охоті Дареса, щоб його він знав. В се врем'я в рай боги зібрались К Зевесу в гості на обід, Пили там, їли, забавлялись, Забули наших людських бід. Там лакомини різні їли, Буханчики пшеничні білі, Кислиці, ягоди, коржі І всякі-разні витребеньки,— Уже, либонь, були п'яненькі, Понадувались, мов йоржі. Як ось знечев'я вбіг Меркурій, Засапавшися, до богів, Прискочив, мов котище мурий До сирних в маслі пирогів! «Ге! Ге! от тут-то загулялись, Що і од світа одцурались, Диявол-ма вам і стида. В Сіцілії таке твориться, Що вам би треба подивиться,— Там крик, мов підступа орда». Боги, почувши, зашатались, Із неба виткнули носи, Дивитись на бійців хватались, Як жаби літом, із роси. Ентелл там сильно храбровався, Аж до сорочки ввесь роздягся, Совав Даресу в ніс кулак. Дарес ізвомпив, сіромаха, Бо був Ентелл непевна птаха, Як чорноморський злий козак. Венеру за виски хватило, Як глянула, що там Дарес; Їй дуже се було не мило, Сказала: «Батечку, Зевес! Дай моєму Даресу сили, Йому хвоста щоб не вкрутили, Щоб він Ентелла поборов. Мене тогді ввесь світ забуде, Коли Дарес живий не буде; Зроби, щоб був Дарес здоров». Тут Бахус п'яний обізвався, Венеру лаяти начав, До неї з кулаком совався І так ісп'яна їй сказав: «Пійди лиш ти к чортам, плюгава, Невірна, пакосна, халява! Нехай ізслизне твій Дарес, Я за Ентелла сам вступлюся, Як більш сивухи натягнуся, То не заступить і Зевес. Чи знаєш, він який парнище? На світі трохи єсть таких, Сивуху так, як брагу, хлище, Я в парубках кохаюсь сих. Уже заллє за шкуру сала, Ні неня в бразі не скупала, Як він Даресові задасть. Уже хоть як ти не вертися, З своїм Даресом попростися, Бо прийдеться йому пропасть». Зевес до речі сей дочувся, Язик насилу повернув. Він од горілки весь обдувся І грімко так на їх гукнув: «Мовчіть!.. Чого ви задрочились? Чи бач, у мене розходились! Я дам вам зараз тришия! Ніхто в кулачки не мішайтесь, Кінця од самих дожидайтесь, — Побачим, — візьметь-то чия?» Венера, облизня піймавши, Слізки пустила із очей, І, як собака, хвіст піджавши, Пішла к порогу до дверей, І з Марсом у куточку стала, З Зевеса добре глузовала; А Бахус пінненьку лигав, Із Ганімедова пуздерка Утер трохи не з піввідерка; Напивсь — і тілько що кректав. Як між собой боги сварились В раю, попившись в небесах, Тогді в Сіцілії творились Великі дуже чудеса. |
ИНТЕРЕСНОЕ О ЛИТЕРАТУРЕ
ТОП 20 КНИГ
ТОП 20 АВТОРОВ
| ||||||||||||
|