Прометей закутий   ::   Есхіл

Ллє метнув стрілою недріманною

360]

На нього Зевс; упавши з неба, блискавка

Зухвалі нахваляння зупинила враз,

І спопелів він, просто в серце вражений;

Безтямним, розпростертим над протокою

Морською тілом він лежить, пригнічений

365]

Корінням Етни: на вершині сидячи,

Гефест кує залізо. Але вирвуться

Колись із верхогір'їв ріки полум'я

І язиками пожеруть неситими

Рясні поля Сіцілії родючої,

370]

У громі-блисках бурі вогнедишної

Тіфон всепожирущу лютість вивергне,

Сам громом Зевса на вугілля спалений.

Мене не потребуєш ти навчителем,

Отож, як сам умієш, і рятуй себе.

375]

Свою недолю до кінця я витерплю,

Аж поки гнів у серці вщухне Зевсовім.

ОКЕАН

Чи й досі, Прометею, ти не відаєш,

Що слово - лікар гніву найлютішого?

ПРОМЕТЕЙ

Коли завчасно стримувати в серці гнів,

330]

А не тоді гасити, як налає він.

ОКЕАН

Скажи мені, що бачиш небезпечного

В моєму піклуванні та відважності?

ПРОМЕТЕЙ

І нерозважну простоту, і марний труд.»

ОКЕАН

На хворість цю послабувать дозволь мені, -

385]

Дурним здаватись - вигідно розумному.

ПРОМЕТЕЙ

І цю провину за мою вважатимуть.

ОКЕАН

То цим мене додому ти спроваджуєш?

ПРОМЕТЕЙ

Щоб не придбав ти ворога плачем оцим!

ОКЕАН

Того, що на престолі всемогутньому?

ПРОМЕТЕЙ

390]

Остерігайся серце прогнівить йому:

ОКЕАН

Повчальна, Прометею, ця біда твоя

ПРОМЕТЕЙ

Рушай, іди - тримайся свого розуму.

ОКЕАН

Податись у дорогу вже і сам я мав.

Уже-бо птах четвероногий крилами

395]

Розлогу потрясає путь повітряну,-

Спочити дома, в стайні, поспішає він.

Океан відлітає.



Стасим перший

ХОР

Строфа 1

Плачемо ми, о Прометей,

Смуток і жаль - доля твоя!…

Лицями вам струмені сліз,

400]

Мов з джерела, в ніжних очей

Буйно біжать… Нині-бо Зевс,

Повен злоби, власну пиху

За керівний взявши закон, богам прадавнім

405]

Згорда списом грозить могутнім.

Антистрофа 1

Стогін і зойк чути кругом -

Повна ридань ціла земля:

Давніх часів велич твою,

Долю і честь кревних твоїх

410]

Славлять гірким смертні плачем,-

Всі, що живуть на цілині

Азійській, всі зойком в один злилися стогін -

Жаль за твої страждання люті.

Строфа 2

415]

Діви-верхівні з Колхіди,

У боях неполохливі,

Скіфів юрми, що далеко

За болотом Меотіди

Край посідають дикий;

Антистрофа 2

420]

Арабійці - квіт Ареїв,

Стрімковерхого краяни

Города біля Кавказу,-

Враже військо в брязкотінні

Гострокінчастих ратищ.



Епод

425]

Тільки одного раніше ми знали

Титана в сталевокайданових муках,-

Бога Атланта, й понині -

Сила і міць - він хребтом підпирає потужним

Неба важке склепіння…

430]

Ревуть прибоєм, стогнуть буруни,

Ридає моря глибочінь,

Аїду чорна загула безодня,

Журно журкочуть прозорі струмки,-

435]

Джерела рік жалем спливають.

ПРОМЕТЕЙ

Не думайте, що то з сваволі й гордощів

Мовчу я,- в грудях серце розривається,

Коли погляну на оцю ганьбу свою!

Хто, як не я, новітнім божествам оцим

440]

Розподілив почесної судьби дари?

Мовчу вже, ви-бо знаєте й самі про це,-

Ось про недолю смертних ви послухайте:

То я ж їм, дітям нетямущим, розум дав,

Я наділив їх мудрою розважністю.

445]

Не для докору людям це розказую,-

Лише щоб силу показать дарів моїх.

Вони раніше й дивлячись не бачили

І слухавши не чули, в соннім маренні

Ціле життя без просвітку блукаючи.

450]

Не знали ні теслярства, ні підсонячних

Домів із цегли, а в землі селилися,

Мов комашня моторна, десь у темряві

Печер глибоких, сонцем не осяяних.

І певної ще не було прикмети в них

455]

Для зим холодних, і весни квітучої,

І золотого літа плодоносного.

Весь труд їх був без тями. Таємничий схід

І захід зір небесних пояснив я їм.

З усіх наук найвидатпішу винайшов

460]

Науку чисел, ще й письмен сполучення

І творчу дав їм пам'ять - цю праматір муз.

І в ярма перший уярмив тварини я,

Щоб у важкій роботі, приневолені,

Людей своїми заступили спинами.